Доступно за підпискою

Опис: Вбивство це лише секунда, а ось підготовка — це дні та тижні праці.
Всі персонажі вигадані. Якщо є якийсь збіг з реальними іменами, то це просто збіг. Я для вибору імен використовувала рандомайзер.

Кілер

Розділ 1

“Вбивство це лише секунда, а ось підготовка — це дні та тижні праці” — саме таку думку мав Іван на рахунок своєї роботи, і тому він сидів в кав’ярні вже дві години та читав стрічку твітеру, щоб хоч якось вбити свій час та нудьгу.

Його здобич сиділа поряд, проте зовсім не помічала нікого навколо. Ні його, ні інших. Цього разу його здобич — це Тарас Панченко, який сидів всі ці години в кав’ярні на диванчику та цілувався зі своєю коханкою.

Зовсім совість втратив, при вагітній дружині на людях цілуватися з коханкою. Хоча не йому, кілеру, говорити про совість чи мораль.

Іван слідкував за всіма своїми жертвами сам, перевдягаючись, підкладаючи під одяг різні накладки та використовуючи мейкап, лінзи й перуки. Він постійно змінював себе на інших людей. Можна було ось так не заморочуватися, проте Іван любив самостійно дізнаватися про жертв. Так він почувався хижаком на полюванні. І сьогодні він також був не Іваном, а кимось іншим. Для цього образу він так і не придумав ім’я. Проте то не важливо. То на один раз.

Хоча інколи все ж таки буває нудно. Як зараз. Проте твітер завжди рятує.

Хто замовив чоловіка? Батько вагітної дружини. Бізнесмен який мав гроші, а найголовніше мав зв'язки, щоб найняти кілера. І не просто кілера, а його — Івана Копанчука. Найкращого кілера в Україні. Та і, не варто скромничати. Він найкращий серед кілерів світу і тішився своїми знаннями, вміннями та роботою.

А сьогодні Івану потрібно підлаштувати все як випадкову смерть. Хоча він вважав це не доречним, адже в того вагітна дружина. Та і батька тієї жінки вважав дурнуватим, якщо не думав про внука. Проте він не хотів лізти зі своїми порадами до когось. Та і якщо клієнт щось бажає — клієнт то отримує. Проте не завжди. Як сьогодні.

Так, він знав, що буде хлопчик по постах з інстаграму. Може спершу здатися, що інстаграм — це знахідка для слідкування, проте це тільки спершу так здається. В інстаграмі зазвичай можна побачити тільки щось гарне в житті люди, або применшення поганого, якщо все ж таки стається в житті. Тому, Іван ніколи не покладався тільки на інстаграм, бо так він міг щось опустити. Та й інші соціальні мережі створювали ілюзію, що все знаєш про людину, проте він як ніхто інший, через специфіку своєї роботи, розумів, що то тільки вершина айсберга.

— Все, люба, я піду. Потрібно бігти на роботу, — Тарас ще раз поцілував коханку, піднявся з дивану та пішов навіть не залишивши чайових баристу.

Хоча що хотіти від того, якщо Тарас насправді ніколи не платив за свою коханку. Все вона та вона. І подарунків не робив. Тій жінці від такого потрібно йти геть. Хоча знову ж таки, хто такий він, щоб говорити про якусь мораль.

Іван закрив твітер та поки ніхто не дивився на нього, вийшов з кав’ярні. Тарас далеко не втік, адже до автомобіля він завжди ходить не поспішаючи.

***

Іван не йшов за Тарасом, а пішов в іншому напрямку. Він вже давно все потрібне зробив. Просто потрібно запевнитися, що все спрацювало так, як він розраховував. Іван не хотів, щоб інші постраждали, бо тоді ці люди не зможуть стати його здобиччю в майбутньому.

Все відбувалося не те щоб швидко, скоріше не очікувано для прохожих.

Тарас сів в машину, завів її. Він мав дурнувату звичку починати їхати з високою швидкістю відразу, не дивлячись сильно де там ті перехожі. Але цього разу все спрацювало не на його користь. Машина замість того щоб поїхати здати назад — поїхала вперед. Гальма не працювали. І автомобіль врізався в ліхтарний стовп, який не зважаючи на день світив. Не спрацювали подушки безпеки. Чоловік вдарився об кермо. Він хотів вийти, проте двері заклинило.

Перехожі, які зупинилися від шоку, почали відходити від побаченого. Хтось вже дістав телефон, щоб набрати потрібні служби. Дехто, більш уважний, побачив, як з машини почав витікати бензин.

З ліхтарного стовпа посипалися іскри в бензин. Пролунав вибух. І крики людей.

Іван був задоволений. Те що він підлаштував виглядало, як повністю збіг. Трішки швидкий збіг та перебіг подій, адже щоб все так зійшлося і щоб все відбувалося наскільки швидко — це малоймовірно. Проте ніхто нічого не знайде. А якщо хтось знайдеться розумним… Ні для цього потрібен хтось геніальний. Так, якщо знайдеться геній, який щось зрозуміє, проте не знайде сліди саме його, Івана. Хоча якраз і відсутність слідів буде вказувати, що тут працював профі. Але знайти його — це зовсім інша задача.

Що ж випадкова смерть, як замовляв клієнт влаштована. Ідеально. Нарешті робота на сьогодні закінчилася і можна йти до дому. Не зовсім відразу туди він направиться, адже спершу потрібно просто зайти в його одне таємне місце та зняти все це з себе та стати вже саме Іваном, а не бути кимось іншим.

Розділ 2

Іван зайшов додому і відразу помітив, що біля дверей поставлено сміттєвий пакет, який потрібно винести. Чоловік роззувся, закинув рюкзак у свою кімнату, знову взувся, щоб винести сміття.

Іван вже декілька років жив не сам. Ні, це була не його мати, і не його дружина, і не дівчина, чи навіть не хлопець. І ніяких роботів, чи кота зі супер силами. Просто одного разу він натрапив на твіт дівчини, яка виїжджала з окупованого Криму і шукала житло. Іван запропонував пожити в нього декілька днів, поки Марина, саме так звали дівчину, не знайде собі якусь квартиру. Проте не очікувано для себе ці дні стали роками, адже він вирішив їй здати частину квартири за те що вона буде прибирати не тільки в себе в кімнаті, а і в коридорі та кухні. А також готувати їсти. Івану досі вважав це найкращим вкладенням в комфорт замість того, щоб кожного дня чи раз на тиждень когось наймати.

Виявилося що Марина готувала не дуже погано, але точно краще за Івана, а з роками її навички вдосконалися. Не ресторан, проте непогана смачна домашня їжа. Хоча останнім часом, оскільки Марині нарешті вдалося побудувати невеликий свій бізнес, Івану приходилося і самому щось готувати.

Виносячи сміття Іван задумався яким наступне завдання буде. Може цього разу взятися за щось закордоном? Він вже давно нікуди не їздив. Що скаже сусідці по квартирі? Та нічого нового. Він їй говорив, що квартира дісталася від батьків, а сам він працює в театрі, і тому часто з трупою виїзджає за кордон. Хоча Марина нічого і не розпитувала. Як і він про неї. В голос не розпитував, але справки навів, якби збирався її вбити. Дуже детально та гарно. Тому навіть, якщо вона і не казала, проте Іван знав, що її улюблений колір не синій, а тепло коричневий.

Викинувши сміття Іван повернувся додому. І відразу включив ноутбук, щоб глянути, чи немає ніяких завдань. Через пів години сидіння у твітері, замість того, щоб прочитати листи та все ж таки розібратися з наступною жертвою, чоловік все ж таки піднявся з ліжка, тільки не для роботи, а щоб приготувати вечерю. Скоро мала повернутися Марина. Вона збиралася відкрити свою першу кав'ярню та їздила вибирати приміщення. Це було чудово. Іван навіть трішки вклався грошима, щоб, як він сказав Марині, купити собі купони на безплатну каву протягом двох місяців кожного дня.

Готуючи борщ, Іван час від часу переглядав стрічку твітеру. Так, в нього було дві залежності — твітер та кава. І третя — полювання на людей.

Чи збирався він вбивати Марину? Ні. А для чого? Навіть, якщо вони й сперечалися. Та навіть якби вона дізналася, що він кілер, то навіть тоді був план, який не включав вбивство. Їй же ніхто не замовляв. І йому ніхто не платив.

Робота — це робота, а особисте життя — це особисте життя.

Та і не факт, що він прийме замовлення, адже де ще знайти таку гарну служницю. А саме так він до неї ставився. Плата була проживанням в його квартирі. Чисто взаємовигідні стосунки. І нічого більше. Ні романтики, чи якихось сексуальних стосунків. Адже, вона була не його дружиною і не дівчиною.

І останній важливий факт проти її вбивства — було те, що не вийде на неї пополювати. Вона вже в його руках, то яке це полювання? Нічого цікавого. Ніякої іскорки.

***

— Я вдома, — почув Іван зі своєї кімнати, вибираючи нове завдання, тільки вже закордоном.

— Вечеря вже в холодильнику, на верхній полиці, — відповів чоловік. Не те щоб вибір завдань був великим, проте вибирати було з чого.

— Дякую, — сказала Марина.

— Обов'язково підігрівай, а не їж холодне, — прокричав знову Іван, набираючи листа для відповіді, що він прийме завдання, тільки якщо заплатять більше.

— Окей, — ледве чутно почулося з кухні.

"Знову не буде гріти" — подумав Іван, проте вже в голос нічого не говорив. Він свою справу зробив. Вечерю приготував. В холодильник поставив, щоб не зіпсувалася. Та ще й вказав на те що вона вже холодна і варто її підігріти. План мінімум по турботі виконано.

Пів години пройшли в спокої, Іван не чув як працює чи то мікрохвильовка, чи то навіть газова плита. Що ж Марина, все ж таки не підігріла вечерю.

Отримавши відповідь, що суму оплати клієнт підіймає та вже відправив задаток, Іван усміхнувся. Що ж можна готуватися до того, щоб відправитися в нову подорож. Цього разу до Франції. Давно там не був.

Відклавши в бік ноутбук, заблокувавши екран, Іван вийшов з кімнати в кухню. Марина сиділа за столом та дивилася в стіну. Напівпусті тарілки так і стояли на столі.

— Я знову їду. Цього разу в Іспанію, — сказав Іван забираючи тарілки, щоб помити їх.

— Зрозуміло. Дякую, — сказала Марина. — Щось я втомилася. Так важко знайти потрібне приміщення та вкласти нормальний договір.

— Договори — це завжди морока.

— Проте мені якось вдалося. Колись було якось легше зі спілкуванням із людьми, проте зараз коли намагаюся повернути кав'ярню, яка була вдома, то все важче. Ще і коли згадую, що якийсь росіянин зараз використовує мою кав'ярню, аж гидко стає.

— Якщо що я можу допомогти закопати труп, — сказав чоловік.

— Ну, якщо колись я захочу вбити його, то я тобі скажу, — відповіла Марина.

— Я їду завтра, — Іван закінчив мити посуд. — Мене не буде декілька тижнів, як завжди, тому вся квартира на тобі.

— Не хвилюйся, за цей час квартиру не продам.

— Головне..., — Іван задумався. — Скільки там рієлтори заробляють? Ось ту суму можеш взяти за продаж квартири, а все інше то мої.

— Ох, та я не серйозно, — засміялася Марина.

— А я якраз серйозно, — чоловік вийшов з кухні.

Розділ 3

Іван, ні тепер вже Лукас Джонас повертався з Італії в рідні Сполучені Штати Америки, для того, щоб потім там знову загубитися, змінити зовнішність та особистість, і нарешті попрямувати у Францію. Як-то кажуть, найбільша зброя — це інформація. Ось тому про свою реальну зовнішність Іван не розповідав нікому. Марина не рахується, як і бабки під під'їздом.

Іван сидів в літаку, і поки була можливість зайшов у твітер, але цього разу із зовсім іншого акаунту, де писав англійською, а не українською і не сидів з нього в укртві. Чоловік вважав, що його зловлять, то скоріше за все через твітер, а не тому, що дізнаються його зовнішність, проте навіть так не збирався позбавлятися від своєї залежності від твітеру.

Ну, або його знайдуть по ліні, адже хоч і змінює зовнішність та особистість, проте не змінює сильно свій характер. Будь-яким він залишається лінивим та намагається занадто багато рухів не робити та не видумувати щось занадто важке про свої інші особистості. Як то кажуть — геніальність в простоті. Та і люди зазвичай не такі вже й уважні. А якщо й уважні, то ліниві та сильно не запам'ятовують хто там проходив повз них. Та навіть коли натикається чи то на охорону, військових, поліцейських, спецслужб. Не уважні, поки нічого не стається.

І ось в літаку, поки він не терорист, який намагається захопити літак чи когось вбити, то ніхто не дивитиметься на нього уважно. Справді уважно. Та і він не дурень, щоб вбивати когось в літаку, якщо це може поставити його життя під загрозу. Якщо потрібно когось вбити в літаку, то він буде далеко від літака коли це трапиться. Літак в небі, а він на землі.

Іван ніколи не боявся своєї смерті. Проте одночасно з цим він і ніколи спеціально її не наближав. Для нього його смерть нічого не означала. Помер так і помер. Клієнти то тільки були б засмучені, адже прийшлося більше зусиль докладати, щоб знайти кілера. Та і Марина, навіть якщо він вже вписав її в заповіт та залишає в разі чого свою квартиру. Їй вона була потрібніша, а він вже буде мертвим.

Гроші — це просто засіб для того, щоб ще більше розвиватися як найкращий кілер у світі, а не сама ціль. Він просто мисливець і нічого більше.

Хоча, потрібно признати, що він був не просто кілером, і не просто вмів маскуватися та збирати інформацію. Він не завжди підлаштовував смерті чи вбивав, як снайпер. Інколи щось не за планом і тоді приходилося ще більше покладатися на свою фізичну силу. І так, він міг і в рукопашний бій, і з ножами, і навіть з мечами, і не тільки це. Якщо потрібно вбити можна і подушкою, і іграшкою, і отрутою, куском склу, і носком. Не дарма він найкращий з найкращих.

— Будь ласка, вимкніть свій телефон, — сказала англійською жінка що сиділа біля нього.

— Що? — Іван нарешті перестав переглядати стрічку у твітері та поглянув на сусідку.

— Стюардеса тільки що сказала вимкнути свій телефон, — пояснила жінка.

— Окей, — Іван перевів телефон в режим польоту та відклав його. Знову він прослухав стюардес, які розповідали про правила поведінки в літаку. Проте про телефон він ніколи не пропускав, адже саме в цей момент або якийсь сусід нагадає про це, або стюардеса підійде.

— І ви також відключіть, — сказала жінка, ще одному чоловіку збоку. Той захотів щось сказати, проте передумав коли подивився на жінку та тільки закотив очі.

Іван нарешті глянув з ким сидить. Біля вікна сидів чоловік десь за 30 років, по середині жінка за 50 років.

Трішки ближче до середини ряду чоловік помітив маму з малою дитиною. Що ж політ без шумних дітей — це не політ. Чи то може йому просто постійно не везло і на борту літака завжди були діти. Може це його небесна кара за вбивства? Хоча якась слабенька кара. Адже можна вдягнути вушні затички, маску для сну та весь час просто проспати. І в жахливіших умовах приходилося спати.

Чи вбив би він дитину яка б шуміла? Звичайно ні, адже якщо всіх вбивати, то тоді стане менше людей на яких він зможе полювати.

А чи вбив він дитину, яку замовив клієнт? На його рахунку було 17 дітей, вбивство яких замовляли. Найменшому 4 місяці. А одне з найважчих завдань — це вбити семирічну дівчинку, адже то була улюблена внучка одного багатія в Саудівській Аравії, яка жила в його маєтку, який охоронявся невеликою власною армією. Замовник — батько дитини, який хотів підставити вбивством свого двоюрідного брата, щоб йому не перепали спадок. Тому потрібно було не просто вбити дівчинку, а її зробити це в маєтку, при чому так щоб докази вказували на її дядька, а не на якогось найманця.

Та навіть кішку якусь вбивав, коли клієнт замовляв. Ось тільки це набагато дорожче, адже за тваринами полювати набагато нудніше ніж за людьми.

Він вбивав будь-кого і будь-де, якщо людина чи група людей стає його жертвою. Іван навіть погодився взятися за завдання на вбивства декого, щоб зупини майдан, проте не встиг прибути в Україну вчасно для цього завдання. Тоді закінчував інше завдання і замітав сліди. Проте коли приїхав в Україну, його замовник вже втік і не міг би оплатити його послуги, тому договір розірвався зі сторони замовника.

Чи колись він думав які це наслідки могли настати для інших? Тільки інколи замислювався, що в нього немає якихось сильних емоцій чи ще чогось на такі події. Сталося так сталося. Він просто полює, а не ще щось.

Він навіть не знав чи справді співчуває Марині Литовченко. Хоча задумувався, що без неї було менш комфортно жити.

Літак злетів і знову можна було розстібнути паски безпеки. Стюардеса підійшла, щоб запитати чи не бажають води. Іван відразу відмовився. Йому поки що не хотілося пити.

Жінка, та що сиділа по середині, між ним та іншим чоловіком, відразу дістала свій ноутбук, включила його та відкрила файл. Вона навіть не вдягаючи навушники занурилася в роботу.

Іван же вдягнув навушники та включив гру на приставці, що взяв з собою. Зараз, серед всіх цих людей, йому ж точно не варто працювати переглядаючи матеріали на нову його жертву. Будь-хто може підглянути та дізнатися зайвого. І тим паче не варто показувати, що його рідна мова — українська, адже зараз він американець, що повертається в рідну гавань.

Поки садив уявну пшеницю на уявній фермі з приставки, чоловік думав, чи варто цього разу давати завдання своїм помічникам. О, так, в нього були свої, як він називав, асистенти, які могли помогти у зборі інформації, доставити потрібну зброю, чи надати житло. Ось тільки навіть вони не знали його справжньої зовнішності, як і його справжнє ім'я. Хоча вони точно не дурні, тому точно розуміли, що він все це скриває і не лізли, так про всяк випадок, щоб і їх не вбили.

Іван давно будував свою мережу для того, щоб стати найкращим кілером. І навіть зараз не зупиняється на досягнутому, щоб не втратити свій трон. Проте самому полювати все ж таки найкраще.

Розділ 4

Вдаривши зі всієї сили молотком в голову жінки, Іван спостерігав, як вона падає. Це виглядало так повільно і приємно для очей, проте часу на те, щоб спостерігати за цим мистецтвом не було. Потрібно встигнути до ранку все оформити так, начебто це ще одна жертва французького серійного вбивці. Щоб підібратися до неї прийшлося змінити не одну особистість, і в кінці прикинутися сантехніком, якого вона викликала, через потоп в будинку, який насправді й влаштував Іван.

Американська модель знімала будинок у Франції, кожного року коли приїжджала сюди по роботі. І це було легко визначити де вона буде цього разу. Єдине що цікавило в цій ситуації кілера, це чому дехто з мексиканської мафії не просто вирішив замовити вбивство, а ще забажав влаштувати це як вбивство серійне. Деякі ідеї крутилися в голові Івана, проте йому не хотілося в то поглиблюватися.

"Може залишити якусь підказку, що це не серійне вбивство?" — подумав кілер оглядаючи своє творіння. Якось не дуже хотілося допомагати якомусь навіженому серійному вбивці, який постійно вбивав молотком молодих жінок, а потім після вбивства ще й багато разів бив молотком по голові, щоб розмазати мозок по підлозі та встромити в дірку голови безглузду троянду. І для чого він оглядав все потім у квартирі, розкидуючи речі по ній? Він що не боявся що його впіймають? Хоча це ж серійний вбивця. Що з них взяти. Постійно бажають собі якоїсь слави та визнання. Щоб всі про них знали. Для чого щоб знали всі? Достатньо тільки щоб зали тільки ті кому це потрібно, а не весь світ.

— Ласкаво просимо до новин CBS, — прозвучало з телевізора. Жінка дивилася серіал по американському каналі, коли приїхав Іван і не стала це виключати. Та і він сам потім не виклював, бо і не було потреби. А тепер взагалі почалися новини. Не те що він слухав та дивився, проте як фон звучало не погано. І цього разу він збирався все пропустити повз вуха, коли наступні слова заставили його зупинитися від швидкого розкидання речей, так начебто хтось їх переглянув та кинув, та послухати що говорили репортери. — росія почала вторгнення в Україну. Зараз в Україні чути та видно вибухи. Серени звучать по всіх містах. Ще декілька хвилин назад Рада безпеки ООН намагалися зробити все можливе, щоб запобігти вторгненню, проте...

Іван перестав слухати те що казали репортери, не те що він не хотів, просто від здивування його не полишало відчуття, начебто все це розіграш. Двадцять перше століття начебто у світі чи він пропустив перенесення в часі?

"Так, війна... Війна... Дідько мені потрібно закінчити з цією жінкою, а то я відстаю від графіка. Потім розберуся" — подумав Іван і зі злістю вимкнув телевізор, щоб йому не заважало, потім знову включить, щоб все було як в серійного вбивці.

***

Іван сидів в залі очікування аеропорту США та дивився в одну точку. Він намагався розібратися зі всіма своїми думками, які постійно виринали вже два тижні. Чоловік не очікував, що при полюванні на нову жертву побачить новини про початок повномасштабної війни. Ніколи не думав, що наскільки важко виявиться з поверненням із завдання в Україну. І не тому, що повітряний простір закриють, а тому, що йому важко сконцентруватися на відіграванні особистостей, які не є українцями, і не заходити у свій українськомовний твітер, і не намагатися зв'язатися з Мариною, з якою говорили декілька місяців назад і не питати як вона там. А ще думки про Україну не давали спати, тому під очима з'явилися синяки, які вже не брав тональний крем.

Іван ніколи не вважав себе патріотом, і тим паче якимось націоналістом, який ставить Україну понад усе. Це точно не про нього. Якби він ставив Україну на перше місце, то тоді у 2013 не погодився на те завдання. Або ж після 2014 не їздив із завданнями в росію. Хоча, він приймав замовлення на вбивства росіян, тому можливо то не рахується. Але зараз все відчувалося інакше.

Він міг офіційно змінити громадянство на будь-яке інше. Те, що він мав підробні громадянства починаючи від США та закінчуючи росію не рахується. Це його підробні особистості не були українцями, проте ось він справжній, Іван, є українцем і змінювати це на щось інше не збирався. Якби йому не подобалася Україна, то він вже б давно переїхав жити в якусь іншу країну. Грошей йому вистачало і на це життя, і на десяток інших. Проте він народився в Україні й це так зручно і далі тут жити, нікуди не переїжджаючи.

Така наглість росіян дратувала. Якби міг він би всіх їх вбив, за те що зазіхнули на його територію. Та ще й вбивають людей, які в майбутньому могли б стати його жертвами.

Знову прийшло сповіщення. Іван, а точніше його підробна особистість, Лукас Джонас, підписалися на новини, хоча так ніколи не робили, щоб отримувати, хоч не українською, а англійською, новини про Україну. Іван навіть в цьому намагався занадто не ризикувати викриттям себе справжнього.

Дивлячись на фото чоловік відчув, як його зуби все більше і більше стикаючи. Зробивши декілька вдихів та видихів, Іван намагався зупини свій потік думок, який ще більше поринув у хаос.

В його квартиру попала ракета.

Ще не відомо чи вижили його сусіди, проте дивлячись на те як знищено під'їзд, це було б диво, а в дива він не вірив.

Повільно оглянувши все навкруги, Іван не побачивши, що хтось може спостерігати за ним. Він більше не міг чекати. Потрібно вже зараз шукати інформацію, і якщо потрібно, то зламати сервери СБУ чи ГРУ.

Через десять хвилин, Іван стер всі сліди перебування в інтернеті під своєю особистістю. Чоловік знав що зробить. Думки затихли. Стало все так спокійно так, начебто він справді не Іван, а Лукас, американець, якому насправді немає діла до України.

Вся справжня особистість заховалася за тонами підробок.

Кілер вийшов на полювання і цього разу його ціль — всі росіяни. А його замовник — Марина, яку застрелили в притул ще тиждень назад.

О це думаю чи створити сервер на Діскорді? В мене є канал в телеграмі, де виставляю оновлення по всьому. А такою окремо канал для рубрики "намагаюся...". Проте я знаю що не всі користуються телеграмом. Та і потрібно мати якісь альтернативи телеграму. І ось можливо створити сервер на Діскорді?

Додати канали які будуть відкрити для всіх і можна буде отримувати сповіщення про оновлення всіх текстів. А також канали які будуть відкриті тільки для тих, хто оформив рівні. І звичайно і там (не тільки в телеграм каналі) писати повідомлення по "намагаюся...". І можливо ще щось ще придумати.

Якщо є якісь ідеї, або побажання — пишіть. А поки оцініть ідею створення серверу на Діскорді від 1 до 5 зірочок, де 1 — погана, а 5 — чудова ідея.

Доступно за підпискою

Доступно за підпискою

Доступно за підпискою

"Намагаюся...", чи повна назва "як я намагаюся привести життя в порядок, проте в мене не завжди щось виходить, а буває все взагалі летить шкереберть".

Мабуть, вже з цих слів стає зрозуміло, що це за рубрика "намагаюся..." в цьому блозі серед постів про мою творчість.

Чому я намагаюся привести життя в порядок?

Тому що зараз я зовсім не продуктивна, також депресії з'їдає мене, а те що я фізично не оновилася після хвороб, зовсім не допомагає мені. Тільки три роки пішло на те, щоб знову нормально ходити після того я була прикута до ліжка після ковіду у 2020 та всього того що випливло після нього.

І тому я шукаю гарні методи як все подолати, і як все налагодити.

І на рахунок депресії — так, я приймаю ліки, проте навіть так я хочу більшого і буду намагатися зробити хоч щось. Мені завжди у всьому всього мало. Особливо якщо це стосується моєї творчості. Я хочу більшого, хочу чогось досягати. Проте на жаль, якщо я чогось хочу, не означає що я цього отримую. І тим паче не означає, що це щось виникає по змаху якоїсь чарівної палички.

Для чого все це створено?

І ось тому, я і намагаюся якось змінити своє життя, навіть якщо це означає боротьбу з хворобами. І ось тому створена ця рубрика. Ви також зможете слідкувати за тим що я буду робити, знаходити щось цікаве та корисне для себе, і одночасно бути моєю мотивацією. А я зможу структурувати свої думки та збирати на ліки. Бо мені потрібні ліки не тільки по психіатрії, а ще і щоб здавати постійно аналізи, перевіряти себе чи не проявляється пухлина в грудях та в голові, та вилікувати свої десь 10 зубів (якщо не більше). В нас буде така собі синергія.

Як отримати доступ до постів з цієї рубрики?

Оформити тут срібний, золотий, діамантовий, або нескінченний рівень і ви автоматично отримаєте доступ до рубрики.

Також зверніть увагу, що кругом є ліміти, скільки людей може приєднатися, до підписок.

Закінчення

В будь-якому випадку, дякую що читаєте мене та підтримуєте! Надіюся я ще довго зможу радувати вас новими історіями, а одного разу можливо навіть випущу свою власну книгу.

Мирного неба!

Омг, нарешті можна вибирати рівні підписки тут на Донателло. Не знаю, поки чи все чудово працює, проте мені подобається ідея того що я не просто буду отримувати гроші за творчість, а що і будуть платитися всі податки з цих грошей. Як на мене, це неймовірно крута ідея, тому дуже б хотілося все ж таки відмовитися від всіх іноземних платформ, та все ж таки переїхати сюди.

Проте є одне але. І велике. На даний момент, мені дуже дуже потрібні гроші на лікування Рокі.

Більше детальну інформацію про витрати можна знайти на цій таблиці. І не забудьте відкрити опис до таблиці, там все більш детально пояснюється. Там є скільки я вже витратила з власної кишені, скільки люди допомогли мені зібрати, а також переоглянути чеки та фотографії Рокі (з обережністю відкривайте ту сторінку! там зображено рана після операції).

І ось. Мені потрібні гроші на подальше лікування Рокі. І немалі кошти. На наступну поїздку потрібно десь мінімум 6 000₴ (в мене є 4 000₴), а потім ще на одну операцію.

І звичайно, що мені потрібні гроші на мої ліки, а також далі лікувати зуби. які знову почали боліти (але я вам про це не казала, а то якщо вдома дізнаються, то ніхто не захоче допомагати відвозити Рокі у ветклініку у Київ) і болять вже три тижні.

Так ось, до чого веду. Якщо вдасться зібрати підписок хоча би на 3 000₴ (це самий мінімум), тоді я зможу більше не шукати роботу чи підробіток (що зараз і роблю, проте поки що не успішно), а повністю зосередитися на написанню.

Що ж надіюся ви й надалі будете підтримувати мене в моїй творчості та разом зі мною насолоджуватися читанням (а я написанням) багато різних історій.