Morgana
Постачальниця сапфічного контенту
Підтримати
Клуб друзяк Морганочки
15₴
За цю підписку надам свій онлайн-мерч: колажі з моєю поезією, які ви можете постити в інста сторі, а також доступ до перекладів.
КЛУБ КПТСРщиків
50₴
Корисна інформація про ПТСР та КПТСР, дитячу травму: симптоми, як справлятись, особистий досвід, огляд контенту від ліцензованих терапевтів на тему посттравматичних розладів та нейровідмінностей. Дісклеймер: я не є терапевткою, все, що тут є, це дослідження з відкритих джерел та особистий досвід.
Топ 5
- Ївга 200₴
- Цьом 50₴
- Людмила М. 50₴
- Пилезбірник 10₴
Підтримати
Клуб друзяк Морганочки
15₴
За цю підписку надам свій онлайн-мерч: колажі з моєю поезією, які ви можете постити в інста сторі, а також доступ до перекладів.
КЛУБ КПТСРщиків
50₴
Корисна інформація про ПТСР та КПТСР, дитячу травму: симптоми, як справлятись, особистий досвід, огляд контенту від ліцензованих терапевтів на тему посттравматичних розладів та нейровідмінностей. Дісклеймер: я не є терапевткою, все, що тут є, це дослідження з відкритих джерел та особистий досвід.
“Я знаю, про що ти думаєш” або вплив магічного мислення батьків на формування психіки дитини
У цьому дописі я не пропоную поради чи наполягаю на якомусь конкретному світогляді. Я просто ділюся своєю історією, щоб пролити світло на те, як магічне мислення вплинуло на моє психічне здоров’я та розвиток. Сподіваюся, це допоможе інші зрозуміють, як такі переконання можуть впливати на дітей і чому для мене було важливо звільнитися від них. Щоразу, як про щось пишу, я намагаюсь знайти максимально багато посилань, доказів, досліджень. Цього разу я шукала щось про вплив магічного мислення батьків на формування дитячої психіки, та роль, яку воно відіграє в нарцисичній аб'юзивній динаміці, та не знайшла. Тоді я все ж подумала, що не повинна нікому нічого доводити. Це мій досвід, і він справжній. Я розкажу, як його бачу, для кращого розуміння впливу магічного мислення на формування особистості. Іноді мені важко пояснити, яким було зростання у сім’ї, де абсолютно всі переконані, що мають надприродні здібності. Брат матері, який вірить, що вміє лікувати на відстані одними лиш рухами рук, найкраща подруга матері, яка нібито бачить мертвих, батько, який говорить з мертвими уві сні (але які мертві, ви що, смерті не існує і всі ми перероджуємось), матір, яка бачила ауру, а ще у всьому шукала відьомство і знаки, і бабуся, яка нібито ворожить та читає думки. А, і ще сестра батька, у якої жодна дія не обходилась без якого-небудь релігійного ритуалу. Цікаво жити, коли тебе оточує магія і ти віриш, що НЕ МОЖЕ нічого поганого статись, що тебе охороняють ангели, твої прабабусі й прадідусі, і твої родичі захистять тебе своїми “силами” в разі чого. Але це вже трохи переходить рамки звичного “якщо я не буду про це думати, воно зникне” — так, теж магічне мислення. Вдома у нас був дикий мікс книжок з ясновидіння, гіпнозу, різних релігій, фен шуй, “трансерфінгу реальності”, духовного самозцілення та просто позитивного мислення. Мені було цікаво, і звісно, я в це все вірила. Я читала усе, що у нас було, ще не маючи навичок критичного мислення. Ти не піддаєш сумніву слова УСІХ членів родини, які підтримують та заохочують одне одного у слідуванні своїм ілюзіям. З хорошого, вони дійсно багато знали про різні релігії, практикували медитацію, йогу. Ще за обіднім столом розказували, яка в кого кольору аура, і разом розгадували “віщі” сни, що дивно, але принаймні весело. Я почувалась втаємниченою й особливою, і такі обговорення ніби робили нас ближчими та давали почуття безпеки та контролю. Адже нічого не може статись, коли всі навколо так близько спілкуються з “тонким світом”. Магія була присутня в усьому. Розкладені по будинку записочки святим, книжки та передачі про екстрасенсорику. Так, ми якраз ті люди, які неіронічно дивились “Битву екстрасенсів”. Батько не дивився не тому, що це постановка і шарлатанство, а тому, що це “неправильне” використання екстрасенсорики. З поганого, коли у моїй матері був психоз через проблеми з щитоподібною залозою, її параною та віру в переслідування магічними силами приписували надприродному, замість записати до лікаря. А де я була, якщо я зараз така розумна? Я не знала, що мені робити, тому що я не розуміла, що відбувається і чому вірити. Магічне мислення та контроль З поганого ще і те, що не всі з них були хорошими людьми. А коли погана людина приписує собі надприродні сили й сліпо в них сама вірить, вона використовує їх, щоб виправдати маніпуляції та аб’юз. Авторитет батька не можна піддавати сумніву, і всі його дії виправдані, оскільки він бачить твої наміри та думки, і сховати їх неможливо, бо він же все одно дізнається. Слава вигаданим богам, я ніколи в це до кінця не вірила, оскільки не бачила доказів. Він дійсно вірив, що “бачить” мої погані наміри та бажання нашкодити йому та зробити його життя складнішим — у нього не виникало сумнівів через непохитну віру у власну непогрішимість та виняткову проникність, адже його благословили вищі сили. Але я знала, що це неправда і я нічого поганого не зробила, тому переконати мене в моїй зіпсованості до кінця йому так і не вдавалось. Все, що ламалось, було моєю провиною, бо я “неправильно користувалась”, все, що йшло не так випадково, ставалось якимось чином через мене, навіть якщо я і близько не була до того причетна. Він навіть заявляв, що в мені є “зло” і я маю сходити в церкву і як же був здивований, коли я на це погоджувалась. Віра у власні сили підживлювала його параною — всі навколо намагаються йому нашкодити, світ навколо має проти нього у змові. Себе він ставив вище за інших і не піддавав свої рішення сумнівам. Незгода з ним була буквально гріхом. Піддавати сумнівам його параною або надприродні сили було не можна — це його злило, а злість могла виливатись в насильство і погрози. Взагалі фіксація на демонах і злі в мені у всіх членах родини була якось присутня, але слава вигаданим богам, вони так і не додумались до екзорцизму. Магічне мислення вияв любові, чи…? Мати використовувала “магію” на добро, тому це мене не травмувало, скоріше зробило наївною та непристосованою до життя. На моїй першій роботі вона нібито “магічно” допомагала мені, приваблюючи покупців, а ще вона заявила що магічно “захищає” мене у житті. Я їй вірила, у мене не було причин їй не вірити. А ще я довгий час вірила, що сама нездатна впоратись з роботою та своїм життям. Зворотна сторона у цього теж була. Будь-який “знак” (наприклад, на пляж поруч зі мною винесло вужика) — ти пов’язана зі злом, з тобою щось не так, це підступи злої сили. Вона активно шукала знаки, а коли шукаєш — знаходиш. Коли мені було років 8, я так сильно повірила що вмію впливати на дощ і погоду (що логічно в такому середовищі). Після того, як я, дуже задоволена собою, “прикликала дощ”, моя мати за збігом обставин в той же день заявила “Я знаю, з якими силами ти зв’язалась” (це могло бути спровоковане буквально будь-чим) і більше ніколи про це не говорила. Сказати, що я злякалась, це нічого не сказати, і надовго відреклась від всіх спроб робити щось магічне, тому що боялась, що вона якось дізнається (і що злі сили мені помстяться). Релігійний ОКР Всі члени моєї родини вірять в бога і вважають себе християнами, але не практикують віру, скажемо так, “традиційно”, як ви вже зрозуміли. Сумніви в існуванні божественної сили активно засуджувались, а резонні питання про походження світу відкидались з насмішками. Якийсь час в мене було навіть щось дуже схоже на релігійний ОКР. Я читала багато літератури, яка була орієнтована на дітей та закликала вже почати вести праведний спосіб життя і каятись в гріхах (так, це був майже свідомий мій вибір, в нас були таки книги, а що я читала особливо ніхто не контролював). Не дивно, що це зробило мене надмірно релігійною у юному віці, і я активно молилась щовечора, тричі читаючи молитву, яку я сама вигадала і скомбінувала з отченашем, ще й починала заново щоразу як збивалась. В молитві я мала згадати всіх родичів у певному порядку і просити вибачення за “гріхи” — дуже добре пам’ятаю, що я просила мене пробачити за читання грецької міфології, хоча те, що мої родичі вчиняють “гріхи” серйозніше мені чомусь в голову не прийшло. Я намагалась контролювати свої думки, щоб не грішити, і уявляла, що скажу на зустрічі з богом після смерті у своє виправдання. На щастя, скоріш за все, в якийсь день я втомилась і просто забула помолитись, і нічого не сталось. У мене не було чіткої думки, що станеться щось негативне, якщо я перестану молитись, але я боялась, що це якось вплине на мою сім’ю. Таким чином, магічне мислення контролювало мене, змушуючи фільтрувати думки та виконувати безглузді ритуали й тривожитись за те, що мої дії нашкодять моїй родині, поки я його не переросла. Інтуїція Якийсь час я вірила, що можу “відчути” коли станеться щось погане, і іноді це дійсно ставалось, підживлюючи мою віру в ясновидіння. Будь-які збіги я приписувала своїй “здатності” впливати на події та передбачати їх. (Насправді я була дуже тривожна і просто програвала в голові УСІ можливі негативні сценарії). Це сильно розмивало межу між реальністю та фантазіями, і пройшло саме по собі знов-таки, коли я стала жити окремо, а не в ехокамері, де всі підживлюють хибні переконання одне одного, і зрозуміла що this is not normal і всі так не живуть, і добре, що мені розуму вистачити про це все не розказувати. Магічне мислення та віра у надприродне змусили мене сумніватись у всьому, що не можна пояснити логічно. Я припинила довіряти своїй інтуїції, бо для мене вона стала схожою на ясновидіння — ще одну форму маніпуляції та втрати контролю. Я більше не можу довіряти відчуттям, коли знаю, що вони часто породжені тривогою, а не реальністю. Магічне мислення та смерть Дуже боляче було відходити від сприйняття смерті як етапу для переродження (була смішна історія, якийсь час моя родина серйозно обговорювала, чи мій брат не реінкарнація якогось мудреця). Заново приймати смерть бабусі, яку було пережити досить легко, якщо змусити себе вірити, що це не назавжди. Зцілення позитивним мисленням не працює. Це ще одна річ, в яку я не вірила, бо неможливо заперечувати об’єктивну реальність, і я частково її звинувачую в тому, що моя мати померла. Звісно, тут були інші чинники — тривожність, можлива медична травма, та і просто небажання приймати реальність — але вона відмовлялась від походів до лікарів ще й тому, що “духовне самозцілення”, на її думку, працювало краще. Головне сфокусуватись на позитиві, пробачити образи, і відпустити минуле, як нас вчать Синельникови та Луїзи Хей. Потім рак її вбив. Я дуже багато думаю про те, що вона могла б жити, якби не захопилась “трансерфінгами реальності” та “зціленням силою думки”. Стосунки з сім’єю Мені важко сприймати це зараз і з ними спілкуватись, тому що ці люди шкодять своїми переконаннями собі та своїй родині. Бабуся почала балуватись замовляннями з магічних книжок на старості, сім’я замість проконсультуватись з психіатром/неврологом щодо потенційної деменції буквально вірить, що вона справжня відьма. Мені важко підживлювати їх переконання, але я не маю сил з ними сперечатись. Я відчуваю, як між нами зростає прірва щоразу, коли вони згадують про 'знаки' чи 'плани всесвіту', і хоча я намагаюсь бути терпимою, це викликає тривогу. Я не знаю точно, чому всі вони такі. Можливо, це ментальні захворювання, неліковані та недіагностовані, в комбінації з бажанням зробити світ контрольованим та зрозумілим, безпечнішим, отримати владу і контроль над чимось у своєму житті, відчути власну важливість. Багато жертв насильства у дитинстві розвивають магічне мислення, і я впевнена, що це теж зіграло роль в поведінці членів моєї родини. Як стверджує психотерапевт Патрік Тіхан, часто діти використовують магічне мислення, щоб справлятись з тривогою і стресом. (“Якщо я ідеально приберу в кімнаті, батьки не будуть сваритись”). Часто такі механізми переходять у доросле життя і можуть стати одною з причин розвитку ОКР. https://youtu.be/fsA4oqQPIIw?si=oHcV3HVQ6xRg9vmP Коли страхи дитини збуваються, вона може також повірити у здатність передбачати майбутнє, що, ймовірно, стане причиною тривоги у дорослому віці. Ще одним з проявів є “фантазії про спасіння”. Можливо, в дитинстві людина мріяла про те, як її всиновить родина друзів, або як її батьки “магічно” стануть добрими, але не могла реально ні на що вплинути. Подорослішавши, людина мріє про будинок, навчання, поїздку мрії, але відмовляється робити конкретні кроки для покращення свого життя. Що з цим робити? Як каже Патрік Тіхан, треба почати бачити ці патерни як те, що нам допомагає вижити, і замінити на здорові механізми подолання. Ми не винні у цьому, тому не варто себе звинувачувати. Можливо, для зцілення нам знадобиться багато підтримки та терапія, також може бути корисним ведення щоденника. Але в екстремальних випадках, як у членів моєї родини, боюсь, занадто пізно. Якщо людина не має саморефлексії взагалі та вважає себе магом, ворожкою, відьмою, вона не звернеться по психіатричну допомогу, і поки вона є осудною і відверто не шкодить собі та іншим, ніяке примусове лікування неможливе. Я вважаю, що навіть примусове лікування неефективне: людина має хотіти змінити свої хибні переконання, чого жоден з них не хотів, вони чіплялись і чіпляються за свої ілюзії неймовірних вмінь, щоб якось впевненіше почувати себе у світі, де вони не мають жодної реальної влади та контролю. Атеїзм Довгий час я була занурена у світ, де все було пов’язано з якоюсь надприродною силою — хай то були вищі сили, магія чи ідея, що ми можемо впливати на реальність своїми думками. Але як тільки я відійшла від цього середовища, я кинулась в іншу крайність: я почала читати наукпоп, критику релігії, та швидко стала переконаною атеїсткою і відчула сильну огиду до релігії та езотерики. Це був мій спосіб повернути собі контроль. Відмова від магічного мислення була схожа на відмову від тієї частини мого життя, яка змусила мене почуватися безсилою. Мене тригерить, коли люди щось приписують богу та всесвіту, добровільно відмовляючись від свободи вибору та зміщуючи відповідальність. Зовнішні обставини — це не глобальний задум всесвіту, для мене цей “задум” на рівні теорій змов. Я розумію, що я ненавиджу не релігію саму по собі, а її вплив на мене. Релігія змусила мене боятися, соромитися і хвилюватися про абсолютно природні речі, і як тільки я звільнилась від цього, я закономірно вирішила не мати з цим більше справу. Я не маю нічого проти віруючих, але я не можу дозволити релігії знову проникнути в мій спосіб мислення.Я не можу собі дозволити агностицизм. Це все одно що дозволити собі вірити, що дорога тобі людина насправді не померла і є надія, коли ти бачив її похорон на свої очі. Відмова від віри в бога звільнила мене від страху і сорому, але я сумую за тим відчуттям, що є хтось або щось, на кого можна покластися, навіть якщо ти одна у світі. Відмова від магічного мислення та релігії мене звільнила, але також коштувало стосунків з родиною. Щоразу, коли я висловлювала свій скептицизм, я відчувала, як розрив між нами зростає. Я більше не була тією людиною, яку вони очікували бачити. Але, попри це, я знаю, що не можу повернутися до життя в цій бульбашці. Свобода думати самостійно була варта дискомфорту. Відмова від магічного мислення стала дуже важливим кроком в досягненні автономії, та дала сили жити у реальності. P.S. В цьому пості я просто розказую про свій досвід, бо хочу поділитись, нікому нічого не раджу, не пропагую. Я хочу, щоб ви краще розуміли, як на нас впливає магічне мислення і як воно впливає на дітей. І так, релігія це теж магічне мислення. Мій досвід не є суцільним негативом, але потенційні наслідки для мого здоров’я та здатності самостійно мислити та діяти, не спираючись на потойбічні сили, якби я не звільнилась від віри в них, міг би бути катастрофічним.
Посттравматичне зростання або Чи робить травма нас сильнішими?
TW згадка про смерть дитини
Чули коли-небудь, що травма робить нас сильнішими? Ви можете заперечити, що травма може нас буквально зламати, зруйнувати нам життя. І будете мати рацію. Травма призводить до депресії, гніву, відмови приймати реальність, дисоціації, та інших складних для психіки наслідків. Однак, посттравматичне зростання таки існує, і на цю концепцію я наштовхнулась якраз коли в черговий раз уявляла, наскільки кращою, успішнішою, сильнішою і щасливішою я була б без травми. Можна сказати, це трохи таки мене втішило, оскільки моє посттравматичне зростання зробило мене в чомусь кращою за ту версію мене, якої ніколи не існувало.
Отже, що таке посттравматичне зростання? Це феномен набагато складніший ніж просто стати “сильнішими”. Термін “посттравматичне зростання” використовують, щоб описати позитивні зміни у житті людини після важких травматичних подій, і які є результатом та/або процесом боротьби особистості з новою реальністю після травми. Посттравматичне зростання може співіснувати зі значним стресом.
Процитую визначення Р. Тедескі та Л. Калхуна, які ввели термін посттравматичного зростання та досліджували як явище: Посттравматичне зростання описує досвід особи, чий розвиток, принаймні в деяких сферах, перевершив те, що було до травматичної події. ПТЗ це більше ніж оптимізм та стійкість, здатність адаптуватись до змін, це трансформація.
Дослідження 1996 року цих авторів показує, що більше людей, які пережили травму, повідомляли про позитивні особистісні зміни, ніж ті, які її не пережили.
Існує шкала оцінювання ПТЗ (Post Traumatic Growth Inventory) та 5 сфер, в яких воно може відбуватись:
Фактор 1. Ставлення до інших (стосунки з іншими). Наприклад, пункти «Знання, що я можу розраховувати на інших в складні часи», «Наявність співчуття до інших» тощо.
Фактор 2. Нові можливості. Наприклад, «Я розвинув нові інтереси», «Я повернув своє життя на новий шлях» тощо.
Фактор 3. Особистісна сила. Наприклад, «Знання, що я можу справитися зі складнощами», «Я відкрив, що є сильнішим, ніж думав досі» тощо.
Фактор 4. Духовні зміни. Наприклад, «Краще розуміння духовних справ», «Я маю сильнішу віру». (в атеїстів це може бути більша зацікавленість філософськими, екзистенційними питаннями)
Фактор 5. Цінування життя. Наприклад, «Цінування кожного дня», «Визнання цінності мого власного життя» тощо.
Високий загальний бал опитувальника означає, що людина зазнала позитивної трансформації. Але більш уважний погляд на бали кожного розділу дає розуміння того, що суттєво змінилося. Опитувальник PTGI спочатку був розроблений для вимірювання позитивних результатів стресової життєвої події. Але з часом він став більш популярним як тест, який дає учасникам орієнтири щодо їхніх майбутніх дій і пропонує можливості для самовдосконалення.
Учасники вказують свої бали за 6-бальною шкалою, де:
• 0 – я не відчував/відчувала цього в результаті моєї кризи.
• 1 – я відчував/відчувала цю зміну дуже незначною мірою в результаті моєї кризи.
• 2 – я незначною мірою відчував/відчувала цю зміну в результаті моєї кризи.
• 3 – я помірно відчував/відчувала цю зміну в результаті моєї кризи.
• 4 – я значною мірою відчував/відчувала цю зміну в результаті моєї кризи.
• 5 – я дуже сильно відчував/відчувала цю зміну в результаті моєї кризи.
Опитувальник посттравматичного зростання
Бали - 0 1 2 3 4 5
1. Я змінив/змінила свої пріоритети щодо того, що важливо в житті.
2. Я більше ціную власне життя.
3. У мене з'явилися нові інтереси.
4. У мене сильніше відчуття впевненості у собі.
5. Я краще розуміюся на духовних питаннях.
6. Я чіткіше бачу, що можу розраховувати на людей у важкі часи.
7. Я обрав/обрала новий шлях у своєму житті.
8. У мене міцніше відчуття близькості з іншими.
9. Я охочіше виражаю свої емоції.
10. Я знаю, що можу впоратися з труднощами.
11. Я можу зробити щось краще зі своїм життям.
12. Я легше можу прийняти те, як все складається.
13. Я можу більше цінувати кожен день.
14. З’являються нові можливості, яких не було б інакше.
15. У мене більше співчуття до інших.
16. Я докладаю більше зусиль до своїх стосунків.
17. Я, швидше за все, спробую змінити речі, які потребують змін.
18. У мене міцніша релігійна віра.
19. Я виявив/виявила, що я сильніший/сильніша, ніж я думав/думала.
20. Я багато дізнався/дізналась про те, які чудові люди.
21. Мені простіше прийняти потребу в інших.
Нижче наведено огляд завдань тесту разом із класифікацією п’яти факторів.
Особистісна сила 4, 10, 12, 19
Нові можливості 3, 7, 11, 14, 17
Ставлення до інших (стосунки з іншими) 6, 8, 9, 15, 16, 20, 21
Духовні зміни 5, 18
Цінування життя 1, 2, 13
Запитання для рефлексії (приклади) • У яких сферах я відчуваю зростання? Як це впливає на мене? • У яких областях я маю помірний або низький бал? Що сприяє моєму досвіду? • У якій сфері я хотів/хотіла б внести деякі зміни?
Тедескі та Калхун погоджуються, що посттравматичне зростання є одночасно і процесом, і результатом боротьби людини з впливом травматичної події. Схема ПТЗ виглядає наступним чином. З людиною стається травматична подія, яка повністю перевертає її уявлення про себе та світ (“сейсмічна подія”, яку порівнюють з землетрусом). Їй доводиться справлятись з емоційним стресом, перебудовувати наратив про своє життя та глибинні переконання. Відбувається повторюване намагання когнітивно обробити подію. Людина буквально має фіксацію на травмі.
На початку такі постійні повернення до травми можуть бути нав’язливими думками поза нашим контролем, що викликає сильний стрес. Але з часом людина може почати повертатись до травми з власної волі, намагаючись надати цій події сенс (надати сенс стражданням, до речі, центральна тема логотерапії Віктора Франкла). Ці спроби несуть не тільки негатив, оскільки можуть бути сфокусовані на пошуку шляхів розв'язання проблеми та способів жити далі.
Звісно, це не нівелює того стресу, який людина зазнала, і негативного ефекту травми на наше життя. Автори наводять як приклад пастора, який визнає, що став більш чуйним та емпатійним, кращим у своїй роботі та покликанні після втрати сина, але він, не задумуючись, обміняв би всі ці досягнення на життя дитини. На жаль, ми не можемо обирати.
Наступним кроком до зростання є розкриття травми: розповісти, що сталось, у письмі, розмові з іншими, навіть молитві, сформувати цілісну історію. На цьому етапі важливе отримання соціальної підтримки. Коли ми ділимось з іншими, то формуємо більш значущі та глибокі зв’язки завдяки емоційній близькості. Надалі завдяки підтримці ми здатні на більш усвідомлену когнітивну обробку. Стрес зменшується, відбувається зміна або перебудування переконань, та розвиток наративу — процес створення зв’язної історії або опису травматичного досвіду та його наслідків, у тому числі того, як це призвело до особистісного зростання. Цей процес приводить нас до більшої усвідомленості та зазначених в опитувальнику вище позитивних змін в процесі перебудови свого життя.
Хоча пошуки сенсу, соціальної підтримки, формування близьких стосунків, розвиток механізмів подолання та регуляції емоцій безумовно є позитивними змінами, ми також повинні розуміти, що багато людей, які пережили травму, можуть бути не зацікавлені у ПТЗ. Вони просто намагаються вижити або вирішити, чи варто виживання зусиль. Зазвичай посттравматичне зростання не є свідомою метою, а тільки наслідком спроб відновитись та функціонувати. Тому, хоча посттравматичне зростання реальне й існує, воно не робить нас сильніше — ми робимо себе сильнішими.
Tedeschi R.G., Calhoun L.G. (1996) The posttraumatic growth inventory: Measuring the positive legacy of trauma. Journal of Traumatic Stress. Vol. 9. P. 455-471.
Tedeschi R.G., Calhoun L.G. (2004). Posttraumatic Growth: conceptual foundations and empirical evidence. Psychological Inquairy, Vol. 15 (1). P. 1-18
Климчук В. О. Психологія посттравматичного зростання: монографія / В. О. Климчук ; Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2020. – 125 с.
Найкращий робочий зошит по КПТСР?
Ефективні методики подолання симптомів травматичного стресу. Мері Бет Вільямс, Сойлі Пойюла.
Про авторок. Авторки є експертками у сфері травма-орієнтованої терапії. Це Мері Бет Вільямс, психологиня, яка спеціалізується на травмі та допомозі ветеранам, і Сойлі Пойюла, яка розвиває посттравматичну психотерапію в Фінляндії.
Теми. Управління тригерами, робота з уникненням і запереченням травми, проблеми зі сном та фізичні симптоми ПТСР, провина, сором, втрата, емоційна регуляція, дисоціація, травматична амнезія, вплив травми на бачення себе та стосунки з іншими, пошуки сенсу.
Плюси. Цей зошит підходить і для тих, хто має ПТСР, і не ігнорує існування КПТСР. Тут є також розділ, присвячений ветеранам. Ця книга охоплює різноманіття травм, які люди могли отримати, і старається всі взяти до уваги.
На початку авторки фокусуються на підтримці та валідації, ідентифікації того, що сталось, а далі надають велике різноманіття вправ для управління симптомами. Мені сподобалось, що кожна глава має декілька різноманітних вправ, з яких я можу вибрати найбільш для себе ефективну, а ще порефлексувати, яка з вправ мені найбільше зайшла, ЗА ДОПОМОГОЮ ВПРАВИ з книги.
В книзі є дуже багато про роботу з тілом та майндфулнес, що критично важливо для людей з ПТСР та КПТСР. До речі, тут дійсно приділено багато уваги роботи з тригерами, чого мені не вистачало в інших воркбуках, і пропонуються різні техніки.
Мінуси. Розділ про прощення, хоча авторки наголошують, що воно є необов’язковим, здався мені все ж зайвим. Зайвим в сенсі того, що прощення подається як щось позитивне (хоча пробачити не означає виправдати). Для багатьох людей, які пережили травму, прощення аб’юзера є повністю неприйнятним у будь-якій формі.
В книзі досить багато прикладів з життя, що може трохи дратувати - мене в основному це дратує, тому що ці історії занадто генералізовані і до них важко рілейтнутись.
Особливості. Є багато чек-лістів для оцінки безпеки, стану, симптомів, переконань, стійкості і т.д. Велика кількість вправ присвячена релаксації, медитації, джорналінгу,
Сюрпризом для мене виявилось створення таймлайну травми, який дійсно допомагає подивитись на своє життя та проблеми свіжим поглядом. Також книга допомагає передивитись і чітко визначити власні кордони, фізичні та емоційні, що запобігає подальшій віктимізації, вчить казати “ні”, та боротись із суїцидальними думками.
Улюблена цитата. Зростання через травму можливе. Якщо ви несли певну відповідальність, через недбалість або умисел щодо події або подій, які сталися з вами або навколо вас, і ви визнаєте це, ви виросли. Коли ви зрозуміли та прийняли, що вас зрадили, до вас проявили насильство, і що те, що сталося з вами, сталося через дії інших, і це було не з вашої провини, ви виросли. Якщо ви більше не звинувачуєте себе, коли це не була ваша відповідальність, ви виросли. Коли події були зумовлені випадковістю і ви можете прийняти те, що ви стали жертвою випадкової травми, ви виросли.
Висновки. Поки що найповніший робочий зошит, який я бачила, який включає перевірені та ефективні методики управління симптомами, який включає різноманітні вправи та техніки й важливі знання про травму та її вплив на життя, здоров’я та стосунки.
Хто читав, пробував, пишіть свої відгуки. Нагадую, що мені також можна копійку за старання, але тільки за бажання та можливості.
P.S. Я зізнаюсь чесно, в мене англійська версія, яку мені дуже давно хтось скинув, але є український переклад, який можна придбати за +- адекватну ціну на тому ж якабу.
Огляд-відгук на робочий зошит з розвитку навичок подолання комплексного ПТСР Тамари Макклінток-Ґрінберґ
Про авторку: Тамара Макклінток-Ґрінберґ є докторкою психологічних наук та клінічною психологинею з 30-річним досвідом. З 6 її книжок, написаних самостійно, дві присвячені комплексній травмі.
Про назву. Чесно зізнаюсь, на мою дуже суб’єктивну думку ця назва (точніше її переклад) не супер вдала. Бо в оригіналі це про не подолання (overcoming), а про coping. Coping skills — наче і навички подолання, але насправді це навички ЖИТТЯ/співіснування з КПТСР, оскільки всі симптоми комплексного ПТСР можуть і не зкникнути ніколи. А от навчитись ними управляти - реально.
Ціль книги: Робочий зошит покликаний допомогти зрозуміти причини КПТСР, подолати страх та уникнення, збалансувати емоції й підтримувати/шукати здорові стосунки з іншими.
Теми: авторка добре пояснює різницю між ПТСР та КПТСР, а далі переходить до пояснень проблемних симптомів. За кожним текстовим розділом слідує відповідна вправа. Питання, розібрані у зошиті: управління гнівом та страхом, дисоціацією, усвідомленість (тут вона використовує слово менталізація), боротьба з уникненням, суїцидальними думками, зловживанням психоактивними речовинами й поради з пошуку терапевта.
Вправи: більшість вправ допомагають спершу ідентифікувати проблему, визначити її причини, і дає (зазвичай один) спосіб її регулювати. Більшість вправ спонукають для роздумів та глибокої саморефлексії.
Плюси та сильні сторони: мені сподобалось дуже багато пунктів по цій книзі, і найважливіше — Т. Макклінток- Ґрінберґ звертається до читачів з повагою, заохоченням, незасудженням, та розумінням. Вона пояснює простою мовою, але не спрощує надмірно.
Окрім того, у розділі Боротьба зі зловживанням психоактивними речовинами авторка теж підходить до теми без засудження (самолікування речовинами насправді дуже поширено серед тих, хто пережив травму). Крім повного припинення вживання за програмою 12 кроків, вона пропонує такий варіант як зменшення шкоди, якщо повне утримання є нереалістичною планкою для деяких людей, і дає певні інструменти для практики цього підходу.
Хоча авторка розказує про різні види терапії, вона наголошує, що головний фактор успіху терапії — терапевтичні стосунки, а не техніка. За її словами, відносини клієнта з терапевтом (30 відсотків успіху) роблять удвічі більший внесок, ніж техніка (15 відсотків успіху). Дуже круто, що для пошуку терапевта авторка пропонує опитувальник уподобань.
Більшість вправ сфокусовані на КПТ і ДБТ, однак авторка приділяє увагу розповідям про інші види терапії: ACT, EMDR, психодинамічна, гуманістична і тд. Також безцінним інструментом є контрольний список (чек-ліст) для перших сесій, щоб оцінити ефективність.
Авторка визнає, що зцілення — це подорож довжиною в життя, а також наголошує, що травма — це крадіжка особистості.
Цитата, яка сподобалась: “Ви заслуговуєте на своє місце у хорошому житті”.
Мінуси: я одразу перейшла до вправ по регуляції гніву, і знайшла, що для регуляції гніву та роботи з цим почуттям ресурсів недостатньо, на контрасті з розділом про страх. (Це недолік буквально будь-якого робочого зошита, з яким я поки що стикалась). Вибачте, але коли я у стані гніву внаслідок реакції боротьби мені потрібно знати, ЯК САМЕ зупинитись, а не повторювати, що мені треба зупинитись і подумати про наслідки.
Гнів і страх — це дуже генералізовано, для боротьби з соціальною тривогою, наприклад, можуть бути потрібні більш спеціалізовані інструменти, яких тут немає. КПТСР може спричинити проблеми із вираженням себе, особистими кордонами, піклуванням про себе, і ще багато інших симптомів, про які тут не йдеться. Звісно, все досить важко вмістити в одну книгу, тому цей зошит сприймаю як дорожню карту для тих, хто тільки починає.
Також хотілось би бачити в зошиті більше тілесно-орієнтованих практик і роботи з тригерами.
Проблема самотригерингу взагалі не підіймалась (трохи розчарована, але не здивована).
Висновки: робочий зошит є хорошим інструментом для людей, які починають свій шлях зцілення у сфері КПТСР та має хороші підказки для пошуку терапевта, а також заохочує до подальшого дослідження, визнаючи свої обмеження.
Огляд на безкоштовний робочий зошит по роботі з КПТСР
Огляд на воркбук по самодопомозі від психологині Ніколь Лепера
Що тепер робити? Це найперше і найголовніше питання, яке ставлять собі люди, які пережили насильство у дитинстві. На жаль, терапія не всім доступна, і пошуки травма-інформованого терапевта, який не тільки обізнаний в темі кПТСР, а і має інструменти допомоги можуть зайняти певний час. Та навіть ті, хто має доступ до професійної допомоги, потребують інструментів і поза терапією. КПТСР — це довічна реабілітація, яка вимагає неабияких зусиль.
Сьогодні оглядаємо воркбук, який авторка поширює безплатно і заохочує його поширення. Я залишу посилання на воркбук наприкінці.
Робочий зошит, як наголошує авторка, є всього лише допоміжним інструментом, і не є швидким розв'язання проблеми — такого, на жаль, не існує.
На початку д-р Лепера пояснює, як КПТСР впливає на наше життя. Всі пояснення дані простою мовою, за допомогою онлайн-перекладача можна легко впоратись навіть без знання англійської. Після цього вона переходить до вправ на рефлексію, які допоможуть зрозуміти, що сталось в минулому, і чого ви прагнете в майбутньому. Для мене найзворушливішими були лист собі-дитині й собі майбутній. Я обов'язково проведу більше часу над цими рефлексіями, оскільки я помічаю, що застрягаю в рефлексуванні над одною і тою ж темою, і не переходжу до інших проблем, тому тут мені підказки у вправах стали у пригоді.
Наступний умовний розділ пропонує нам історії дітей, над якими ми можемо задуматись і відповісти, чи мають ці історії з нашими щось спільне. (Тут у мене є трохи сумнівів, через те що покрити всі можливі варіанти ситуацій неможливо. Мені, наприклад, нічого було туди написати, тому що міій досвід занадто специфічний).
Авторка допомагає дослідити наші механізми подолання, тобто те, як ми адаптувались. Це супер корисна вправа, де наведені питання можуть бути помічними, адже щоб помітити свої нездорові механізми адаптації, які з нами роками, потрібен високий рівень самоусвідомлення.
Не можу не відмітити розділ про культурну адаптацію — переїзди, зміни середовища є складними та травматичними для багатьох дітей.
Емоційний неглект/нехтування, про який багато пише П. Волкер у From Surviving to Thriving, теж описаний окремо, і навіть додається чекліст. Це важлива частина розмови про КПТСР, оскільки нехтування дуже часто не визнають як аб’юз, та і ті, хто його пережили, схильні недооцінювати серйозність цього досвіду.
Цитата з воркбуку, яка мені відгукнулась і нагадала цитату з інтерв’ю з Дженнет МакКерді, яка пережила жахливий аб’юз і стала успішною авторкою (“Я нарешті досягла цілісності”). Стаття про Дженнет є у мене на цьому акаунті. Ніколь Лепера каже: Ваша робота полягає не в тому, щоб "відремонтувати" себе; це повернути себе до цілісності через інтеграцію всіх частин себе.
Дійсно, ми не зламані, ми адаптовані до ворожого оточення. Уся наша "ірраціональна" поведінка мала сенс у тих умовах, проблема в тому, що вона заважає нам у дорослому житті.
Одним з найскладніших симптомів, якого дуже важко позбутись, є токсичний сором — почуття ненависті до себе, низька самоцінність. Авторка приділяє досить багато часу роботу з токсичним соромом, з відчуттям сорому в тілі. Також хочеться окремо їй подякувати за вправи по виходу зі стану “завмирання”, роботу з тригерами, емоційним регулюванням. Тут навіть є інструкція до проведення складних розмов, а також швидкий чекліст з визначення, чи ви у вашому вікні толерантності.
Також авторка говорить багато про посттравматичне зростання та повернення до своїх мрій, від яких ми змушені були відмовитись через травму, що мегаважливо — жити далі, знайти причини жити та не здаватись. Без цієї частини воркбук був би неповним, тому що як людина з кПТСР я часто стикаюсь з питанням ДЛЯ ЧОГО ЦЕ ВСЕ.
Висновок: воркбук чудово підійде для тих, хто тільки починає розбиратись в темі, але мені теж було цікаво виконати певні вправи. Ви можете робити потрібну вам вправу в будь-який момент, а не всі підряд.
Книга валідує ваші почуття і дає дуже прості й доступні інструменти самопідтримки. Тут всього 50 сторінок, і всі можливі ситуації та проблеми неможливо покрити в такому форматі, але як база для роботи над собою — ідеально.
Мене спершу насторожив “духовний” аспект і пошуки “духовного” я, оскільки я дуже травмована магічним мисленням моєї сім’ї, але авторка пояснює, що під духовним я вона має на увазі “справжнє” я людини, позбавлене вивчених механізмів подолання, які були нам потрібні для виживання, але вже не актуальні, і духовні практики, які вона пропонує — це побути з собою наодинці, щоб відновити зв’язок із собою та реальністю.
Загалом, зошит суперкорисний і я пропоную всім з ним хоча б ознайомитись і пошукати там те, що підійде саме вам. Чи є гарантія, що всі вправи будуть однаково корисні та ефективні для кожного? Звісно, ні, але ви можете принаймні спробувати.
https://holisticpsych.s3.us-west-1.amazonaws.com/assets/C-PTSD+Workbook.pdf
КПТСР - керівництво з відновлення від дитячої травми (П. Волкер) ДУЖЕ короткий!!! конспект
КПТСР - керівництво з відновлення від дитячої травми (П. Волкер)
ДУЖЕ короткий!!! конспект
Я перечитувала From Surviving to Thriving Волкера, і я зрозуміла, чому дехто, кому я рекомендувала цю книжку як базу, Ґрунт, основу, фундамент не змогли дочитати або читають дуже повільно. Для сприйняття цієї книжки треба ВЖЕ мати певні базові знання та вміння аналізувати нову інформацію, деякі глави тепер здаються непослідовними, інформація по них розкидана, тому збирати все до купи не може бути сил у людині в поганому стані.
Тому я презентую вам ДУЖЕ короткий тематично систематизований (як мені здається) конспект, щоб ви могли коротко ознайомитись з цією книжкою, поки не набрались часу та сил розбиратись.
Книга Волкера, хоча і не завжди проста, все ж мега потрібна усім, хто підозрює у себе комплексний посттравматичний стресовий розлад або просто намагається впоратись з дитячою травмою. Під час прочитання її ще тоді, коли я тільки ознайомилась з поняттям кПТСР, кожне слово здавалось ледь не одкровенням. Зараз я ставлюсь до неї спокійніше, бачу плюси і мінуси, але поки що немає кращої книги, яка вам пояснить, що таке кПТСР і що з ним робити.
На початку трошки буде повтору з моїх попередніх статей:
кПТСР — це не те саме, що ПТСР. ПТСР асоціюють з одною подією, кПТСР з комплексною, повторюваною, багатошаровою травмою. кПТСР часто є у тих, хто пережив травматичне дитинство. Не обов’язково мало бути екстремальне насильство, образи, обзивання, знецінення так само призводить до травми. У вас може бути одночасно кПТСР і ПТСР від різних подій.
кПТСР включає симптоми ПТСР та деякі додаткові симптоми.
Нагадую вам критерії ПТСР за DSM5:
Повторювані, мимовільні та нав’язливі тривожні спогади про травматичні події. У дітей старше 6 років може виникати повторювана гра, в якій виражаються теми або аспекти травматичної події.
Повторювані тривожні сновидіння, в яких зміст сновидіння пов’язаний з травматичною подією. Примітка: у дітей можуть бути страшні сни без впізнаваного змісту.
Флешбеки. Людина відчуває або діє так, ніби травматична подія (події) повторюється. (Такі реакції можуть виникати безперервно, причому найбільш екстремальним проявом є повна втрата усвідомлення поточного оточення.) Примітка: у дітей під час гри може відбуватися відтворення травми.
Інтенсивний або тривалий психологічний дистрес під час впливу внутрішніх або зовнішніх сигналів, які символізують або нагадують аспект травматичної події.
Виражені фізіологічні реакції на речі, які нагадують травматичну події. (Сильне серцебиття, спітніння, тремор ітд)
Постійне уникнення подразників, пов’язаних із травматичною подією. (Або, як показують досілдження, навпаки їх пошук).
Негативні зміни в переконаннях і настрої, пов’язані з травматичною подією, починаються або погіршуються після травматичної події. (Цей світ небезпечний, я в усьому винен, я заслужив на це, усі люди небезпечні ітд)
Додаткові симптоми, які проявляються в КПТСР за П. Вокером (книга CPTSD: From Surviving to Thriving) (тут більше фокус на травму, отриману в дитинстві) :
Eмоційні флешбеки. Простими словами, фізіологічна та емоційна реакція на ситуацію, що нагадує про травму. Приклад : на людину кричать - її починає трясти, вона починається маленькою дитиною, на яку кричать батьки. На відміну від візуальних флешбеків в ПТСР, де є “застряла картинка”.
Тиранічний внутрішній критик: надзвичайно жорсткий, осудливий внутрішній голос або ставлення до себе, часто засвоєне від жорстоких батьків/ опікунів. Іноді переходить у зовнішнього критика (засудження інших).
Токсичний сором: всепроникне почуття власних недоліків, недоліків або негідності, що виходить за межі звичайного почуття провини за певні дії.
Нехтування власними потребами, почуттями чи благополуччям, часто через засвоєну безпорадність або переконання, що людина не заслуговує на турботу.
Соціальна тривога: інтенсивний страх або дискомфорт у соціальних ситуаціях, що часто ґрунтується на страху засудження або минулої соціальної травми.
Почуття самотності та покинутості: глибоко вкорінене, хворобливе відчуття повної самотності чи покинутості, навіть коли це об’єктивно не так.
Крихка самооцінка: нестійке почуття власної гідності, яке легко похитнути уявною критикою або невдачею.
Розлад прив’язаності: труднощі у формуванні та підтримці здорових стосунків через ранню травму прихильності.
Затримки розвитку: затримка емоційного або психологічного розвитку в певних сферах через травму, що перериває нормальний процес розвитку.
Труднощі у стосунках: труднощі у формуванні і підтримці здорових стосунків, часто через проблеми з довірою.
Радикальні коливання настрою: екстремальні та швидкі зміни емоційних станів.
Дисоціація: психічне відключення від теперішнього моменту, часто через відволікаючу діяльність або процеси мислення, як механізм подолання.
Реакція боротьби/втечі: надмірно активна система реагування на стрес, що призводить до екстремальних стресових реакцій. (Про це трохи далі)
Надмірна чутливість до стресових ситуацій, підвищені емоційні реакції.
Суїцидальні думки: повторювані думки про самогубство, часто як втеча від емоційного болю, а не як щире бажання померти. Для КПТСР особливо характерна пасивна суїцидальність (от якби мене збила машина, або захворіти …)
кПТСР може викликати у людини 4 реакції на стрес: fight (боротьба), freeze (завмирання), fawn (поступка/підлещування), flee (втеча).
Це інстинктивні реакції на передбачувані загрози, і в людей з кПТСР вони можуть бути надмірно активними або спрацьовувати неналежним чином.
Реакція боротьби:
Реакція «боротьба» передбачає протистояння передбачуваній загрозі.
У кПТСР це може проявлятися у вигляді агресії, вступання в суперечку або переймання контролю над ситуацією.
Це механізм активного захисту, спрямований на усунення загрози.
Втеча:
Реакція «втеча» означає втечу від уявної небезпеки.
У кПТСР це може проявлятися як поведінка уникнення, соціальна замкнутість або схильність до трудоголізму. Це спроба дистанціюватися від загрози. Тип реакції втеча часто нагадує ОКР або циклотомію.
Завмирання:
Реакція «завмирання» передбачає знерухомлення перед обличчям загрози.
При кПТСР це може виглядати як дисоціація, емоційне заціпеніння або відчуття «застрягання» та неспроможності діяти.
Це механізм виживання, коли боротьба чи втеча неможливі або не спрацьовували в минулому. (Саме тому “чому не пішла” або “чому не втекла” це неймовірно жорстокі та неосвічені коментарі). Реакція ступор може бути схожа РДУГ, для такого типу також характерна дисоціація.
Поступка:
Цей вид реакції стосується спроб догодити або заспокоїти передбачувану загрозу.
У кПТСР це часто проявляється у “піпл плізінг” поведінці, труднощах із встановленням кордонів або постійному пріоритеті потреб інших над власними. Так, це про невміння казати ні або озвучувати власні потреби, страх бути найменшою незручністю для інших.
Реакція поступки (підлещування) часто призводить до співзалежності і робить людину легкою жертвою нарцисів через самовідречення.
Підтип боротьби-поступки схожий на МРО.
Існують багато підтипів, в кожній людині може комбінуватись декілька або всі типи реакції на стрес.
Ці реакції часто вкорінюються як звичні реакції на стрес, навіть коли початкова загроза більше не існує. Вони можуть бути викликані, здавалося б, незначними стресовими факторами через підвищену чутливість (яка є симптомом КПТСР).
Розуміння цих реакцій може мати вирішальне значення для розвитку більш здорових механізмів подолання та подолання травми. Різні люди можуть прагнути до різних реакцій на основі свого досвіду та навченої поведінки.
Для людей з кПТСР часто тригерні можновладці та авторитети. Цікаво, що також потужним тригером може бути навіть ворожий погляд, або те, що за нього сприймається.
У людей з кПТСР також багато внутрішніх тригерів (те, що ви називаєте “накрутити себе”), вони схильні до іпохондрії.
Існують різні рівні кПТСР, або, як і більшість розладів, це спектр, і виражається у різних людей по-різному, залежно від пережитої травми та видів реакції на стрес.
Що радить Волкер:
когнітивні стратегії зцілення - психоедукація (почитати про кПТСР більше), яка допомагає боротись із запереченням та неприйняттям, усвідомленість (тут допоможе терапія або взаємне консультування - тобто обговорення з близькою людиною, з якою ви обмінюєтесь думками і почуттями про свій стан, емоційне зцілення (дозвіл на емоції, горювання, вербальна ветиляція (виговоритись, виписатись). Період горювання може зайняти довгий час, але він потрібен, щоб рухатись далі.
тілесне зцілення. кПТСР впливає на тіло, спричинені ним тривога і депресія мають фізичні симптоми. Також через нездорові механізми подолання (фастфуд, алкоголь, речовини) виникають різноманітні проблеми зі здоров’ям. Для роботи з тілом рекомендує йогу, розтяжку (підставити будь-яку приємну для вас тілесну активність), EMDR-терапію, якщо є робота з внутрішнім критиком і горюванням.
зцілення через стосунки з іншими людьми (терапія кПТСР вважається успішною, коли побудовані безпечні стосунки поза терапією).
Висновок: дитяче кПТСР, якщо узагальнювати, відбувається через втрату безумовної любові, яку людина мала би отримувати від батьків. Ця втрата може бути компенсована терапією, де має бути безумовне позитивне ставлення.
Тепер детальніше: Волкер наголошує на важливості гніву на внутрішнього критика, сказати йому “ні”, іншими словами, зупиняти себе, коли намагаєшся себе принизити та сварити. У багатьох людей з кПТСР внутрішній критик перетворюється на зовнішнього та виходить в агресію на інших. Вихід - проговорення, захист себе і відстоювання кордонів, якщо це потрібно, або горювання, якщо ні.
Горювання включає в себе самоспівчуття, гнів, плач, відчування емоцій, вербальну вентиляцію. Проговорення важливе для активації пригніченої лівої півкулі, коли активована права (відчуття). Але не варто плутати проговорення з дисоціацією. Вербальний звіт про дисоціацію протилежний вербальній вентиляції (приклад: людина говорить про якісь непов’язані теми, описує сни і тд лиш би не повертатись до того, що справді турбує). Проговорення веде до взаємного співпереживання, яке можливе з близькими людьми.
Волкер стверджує, що депресивні почуття в процесі горювання є нормальними, але депресивне мислення треба усувати за допомогою соматичної (тілесної) усвідомленості та зосередженості на відчуттях.
Окремо Волкер наголошує на тому, що багато виживших знецінюють свою травму через те, що не пережили фізичне або сексуальне насильство. Емоційний неглект (покинутість), емоційне насильство, несправедлива жорстока критика буквально змінюють структуру мозку. Людина починає ототожнювати себе з внутрішнім критиком та починає вірити, що нікому не можна довіряти.
Емоціний голод, викликаний емоційним неглектом (нехтуванням), викликає залежності - від їжі, алкоголю, наркотиків, ризикованої поведінки. Також у тих, хто пережив дитячу травму, присутні стійкі переконання у несправедливості світу, драматизація і катастрофізація, соціальна тривога/агорафобія, яка зцілюється справжньою близькістю та безпечними стосунками.
Я перелічу ознаки зцілення від кПТСР, але ви маєте розуміти, що кПТСР - це довічна реабілітація, боротьба з внутрішнім критиком та негативними переконаннями про себе та цей світ. І відповідно до того, як існують різні рівні кПТСР, існують різні способи і рівні зцілення.
Ознаки реабілітації:
-
зменшення емоційних флешбеків
-
кращий опір тригерам
-
здатність розслаблятись
-
рівновага між 4ма типами реакції на стрес
-
побудова безпечних стосунків
-
відпустити фантазію про те, що більше ніколи не буде флешбеків
Ступінь реабілітації є настільки повним, наскільки історія травми, яку розказує людина собі та іншим, є повною і розказаною з точки зору співчуття до себе.
Також розмова про кПТСР буде неповною без розладів прив’язаності:
Наприкінці Волкер дає поради психотерапевтам встановити довіру, щоб терапія працювала, і бути готовими до емоційної вразливості, але тільки коли це буде корисним для клієнта.
Як альтернативу він пропонує взаємне консультування - у виділений час обговорення, переживання разом з близькою людиною (взаємне означає і слухати та підтримувати іншу сторону).
Також дає детальні інструкції та практичні поради для роботи з флешбеками та тригерами, негативними переконаннями про себе. Ця частина знаходиться наприкінці книги, тому ви можете одразу перейти до неї.
ВСІМ ДЯКУЮ!
Можна ставити питання. Можна також скинути мені пару гривень за старання, але це не обов’язково!
Чому ти здираєш з себе шкіру
Чому ти здираєш з себе шкіру
Ілюстрація Vilha Alder
TW КПТСР, ПТСР, селфхарм, ОКР, дерматілломанія
Коли ми думаємо про самоушкодження, ми часто фокусуємось на очевидних формах, таких як порізи чи опіки. Однак самоушкодження може приймати різні форми, деякі з яких можуть вас здивувати. Насправді ви або хтось із ваших знайомих, навіть не усвідомлюючи цього, можете заподіювати собі шкоду. Від надмірного вживання алкоголю до навмисного постійного пошуку тригерного контенту в Інтернеті, ці менш визнані форми самоушкодження можуть бути такими ж шкідливими, як і їхні більш явні аналоги.
В цьому пості я хочу більше поговорити про неочевидні форми селф харму, в першу чергу про дерматілломанію, або skin picking disorder. Для деяких інших видів селф харму планую зробити окремі пости, а саме компульсивні переїдання та пошук тригерів. Також я хочу наголосити, що всі мої пости - це я ділюсь результатами мого особистого дослідження як допомогти собі, тобто ви маєте з обережністю ставитись до цієї інформації та розуміти, що я не терапевтка і я не знаю, як розв'язувати всі проблеми. Крім того, я буду зазначати посилання на джерела, але це не наукова стаття, і іноді це будуть просто мої думки на тему.
Причини
Отже, дерматілломанія. Причин цього явища може бути багато, і НЕ завжди це можна класифікувати як селф харм. Часто це є не тільки проявом психічних розладів, але і фізичних, наприклад, аутоімунних захворювань.
Дерматілломанія існує на спектрі ОКР, але я буду говорити про цю проблему виключно з точки зору, в якій маю досвід, тобто як прояв ПТСР і КПТСР.
Згідно з наступним дослідженням, до skin picking частіше вдаються люди, які пережили травматичні події.
Про це і говорять вцілілі з КПТСР:
Що ж це таке? Фактично це постійне бажання дряпати, розчухувати шкіру, зривати/видавлювати прищі, запалення, тобто всі імпульси, спрямовані на шкіри. Наслідки для здоров’я очевидні - можна занести інфекцію, утворюється рубцювання. Іноді це робиться з мотивів самопокарання, іноді заради контролю, щоб полегшити тривогу, для сенсорної стимуляції, як спосіб дисоціювати, отримати дофамін, як самопокарання, або через звичку, якої складно позбутись.
Але це не просто погана звичка. Причини, з яких люди дряпають шкіру, наносять собі ушкодження, складні, індивідуальні, і часто дерматілломанія стає для них механізмом, який допомагає впоратись. А якщо забрати у людини механізм подолання, вона опиняється без засобів, які тримали її в функціональному стані.
Стигматизація
Дерматілломанія не має стигматизуватись. Я не хочу відчувати дискомфорт через свої шрами, які повністю вкривають мою спину, коли я йду на пляж, до лікаря, на масаж, тому що мені немає чого соромитись.
Я хочу, щоб більше людей були обізнаними про цей розлад, особливо в медичній сфері, тому що пояснення виснажують, і я іноді думаю це непогана ідея ходити в футболці з написом “У мене ПТСР і не хочу нічого пояснювати”.
Я не пам’ятаю, як це все почалось, але через комплексний ПТСР я постійно пливу з одного нездорового механізму подолання в інший, і рано чи пізно це мало статись. Варто мені побороти одну проблему, виникає на її місці інша. Я ставлюсь до цього як до хронічної хвороби (бо так і є) і розбираюсь з кожним симптомом поступово, в тому числі працюючи над причиною - але ця причина все моє життя і вона, мабуть, нікуди не дінеться.
Подолання
Що робити з дерматілломанією? Я можу вам сказати, що я зробила, хоча я не можу сказати, що я позбулась цього повністю - сказала я, задумалась і зідрала шкірку з ранку, навіть не помітивши, і хотіла б я зараз жартувати - але стало правда набагато краще. Я себе змушую (я знаю, вам не сподобається) добре їсти, спілкуватись з людьми, ходить на терапію, мити волосся і робити всякий basic self care, ходити на стьюпід вок фор стьюпід ментал хелс, фактично я просто використовую силу волі, щоб впоратись зі своїми самодеструктивними патернами поведінки, але 1) це неідеально працює 2) я періодично зриваюсь 3) не всім підходить. Але я можу вам порадити те, що я зробила, щоб прибрати інші способи селф харму: заберіть від вас речі, які вам для цього потрібні + знайдіть всякі антистрес іграшки та речі, які замість цього будете вертіти в руках, можливо якесь в’язання.
Поради британської національної служби здоров’я:
— зайняти руки – спробувати стиснути м’який м’яч або надіти рукавички
— визначте, коли й де ви найчастіше колупаєте шкіру, і намагайтеся уникати цих тригерів (це кайнда працює поки ви не натикаєтесь на тригери)
— намагайтеся чинити опір щоразу, коли відчуваєте бажання зірвати (АХАХАХ я знаю)
— доглядайте за шкірою, коли виникне бажання її обдирати – наприклад, наносячи зволожуючий крем (не пробувала навіть, але ви спробуйте)
— тримайте шкіру в чистоті, щоб уникнути інфекції
— скажіть іншим людям (вони пропонують для того, щоб люди слідкували за вами, а я скажу краще зробіть це для деконструкції сорому. Відкрита розмова мінімізує сором. А от коментарі збоку бісять і викликають бажання робити навпаки).
Ну і та — обріжте нігті, заберіть від себе гострі предмети.
Якщо ви собі можете дозволити терапію і ліки у психіатра, це проблема, яку потрібно лікувати, і варто спробувати з нею розібратись. (Але мені не помогло, ахахах, може вам більше пощастить).
Воркбуки по цій та іншим body-focused behaviors можна нагуглити, вони дорогі, але якщо це одна покупка на все життя, то виглядає не так страшно.
А ось безплатний журнал для відстежування тригерів. Можете зробити собі власний за зразком.
Отже, дерматілломанія це складний розлад, причини якого можуть бути дуже різним, який часто є нездоровим механізмом подолання для вцілілих з КПТСР та ПТСР. З нею можна боротись за допомогою відстежування тригерів та заміною на більш здорову поведінку. Це складно і виснажливо, але шкода собі може мати дуже серйозний вплив на здоров’я.
І ще раз хочу наголосити, що дерматілломанія це не те, що ми обираємо, і не наша провина, так само як і ОКР, ПТСР, будь-який психічний розлад, і стигматизація та соромлення усіх постраждалих від цього розладу неприйнятна.
Коли фізичне “покарання” перетворюється на сексуальний аб’юз і призводить до сексуальної травми
Я залишу для вас посилання на мою статтю на Друкарні.
Нам потрібно розширити визначення сексуального насильства (на матеріалі книги Дженнет МакКерді “Я рада, що моя мама померла” )
Нам потрібно розширити визначення сексуального насильства (на матеріалі книги Дженнет МакКерді “Я рада, що моя мама померла” )
TW РХП, аб'юз, зґвалтування
Дженнет МакКерді вдалось майже неможливе — після років психічних, емоційних, фізичних знущань з боку її нестабільної та нарцисичної матері, вона повернула собі контроль над своїм життям, вилікувала розлади харчової поведінки і описала “темну сторону” акторського дитинства у бестселері “Я рада, що моя мама померла”.
Дженнет пише про складні речі, і пише з перспективи дитини, яка не розуміє повністю, що відбувається, аж до частини “після”, де після смерті її матері ми ніби разом з Дженнет дорослішаємо і починаємо усвідомлювати, в якому жаху їй доводилось жити. Дженнет підіймає дуже багато важливих тем, такі як експлуатація дітей, РХП, нарцисичний аб’юз і газлайтинг і я щиро рекомендую її книгу. Але ця стаття не про це.
Мене зачепив опис досвіду, на якому вона не зупинялась дуже детально і не досліджувала вплив на доросле життя (принаймні у книзі), і я дуже розумію, чому. Це ЗАНАДТО, навіть у такій відвертій і щирій книзі це особисте. Мати Дженнет, Дебра, мила її та її братів разом у душі до старшого підліткового віку, а також обмацувала груди та статеві органи дочки, пояснюючи це тим, що перевіряє на наявність пухлин. Дженнет каже, що під час цього дисоціювалась, наче була поза своїм тілом. І вже на останніх сторінках визнає що почувалась зґвалтованою.
А я хочу додати, що це тому в певному сенсі так і було.
Тому що не тільки зґвалтування/спроби зґвалтування, домагання та непристойні коментарі є сексуальним насильством. І неважливо, що для мами Дженнет це було способом контролю і гіперопіки, і вона навіть не думала про те, як це може вплинути на сексуальність своєї дочки. Неетична поведінка лікаря при медичній процедурі/огляді в інтимних місцях, фізичне покарання з роздяганням/приниженням, будь-яке порушення тілесних кордонів, включно з тим, яке описала Дженнет, може спричинити сексуальну травму, і є сексуальним насильством, точніше його різновидом. Намір того, хто це насильство вчиняє, не має братись до уваги, тому що він ніяк не впливає на те, як це насильство вплине на психіку постраждалого, і до яких наслідків призведе. Це не наш мозок “помиляється”, приймаючи за сексуальний аб’юз діїї, які ними нібито не є, це І Є сексуальний аб’юз, і якби ми розширили це поняття, наскільки більше людей зрозуміли б, що з ними відбувається та отримали допомогу раніше? Скільки людей соромляться і бояться назвати те, що з ними сталось, бояться відібрати ресурси у інших жертв насильства, бо вважають, що постраждали недостатньо?
Я знаю, що я вже про це говорила, і буду говорити далі. Сексуальне насильство може приймати різноманітні форми. Якщо ви “почуваєтесь згвалтованими” - ТАК ВОНО І Є. Прийняття мого травматичного досвіду як сексуального аб’юзу призвело до прогресу в терапії і зцілення моєї сексуальної травми. Ми не можемо перемогти проблему, якщо соромимось і боїмось її назвати.
Дженнетт неймовірно смілива, і я вірю, що її книга допомагає і продовжить допомагати тисячам людей отримати допомогу та знайти шлях до себе.
Де дізнатись більше про КПТСР
Де почитати про комплексний посттравматичний стресовий розлад
Мене попросили зробити список ресурсів, де можна дізнатись про КПТСР більше - і я роблю!
Після того, як ви дізнаєтесь, що таке КПТСР, настає час, коли хочеться прочитати на цю тему все, але складно вирішити, з чого почати. Я склала список ресурсів, де можна знайти корисну інформацію, та чого від них варто очікувати. На жаль, дуже багато матеріалів є тільки англійською мовою, тому що в Україні цей розлад неохоче визнають та діагностують.
irls, guys, enbies, тут також майже все по дитячій травмі, я ділюсь тим, що знаю і шукала для себе, тому фокус усіх моїх матеріалів по КПТСР буде приблизно таким:) І так, більшість інформації по КПТСР буде корисна до усіх, хто пережив травматичне дитинство, але не обов’язково має розлад.
Ресурси, доступні українською
І починаємо ми з бази, основи, фундаменту - Піт Волкер “Комплексний ПТСР: керівництво з відновлення від дитячої травми” і насправді щоб розібратись що з вами відбувається і що з цим робити може бути й цього достатньо, всі інші знання можна вже добудовувати виходячи з власних потреб.
Кому читати: всім, хто хоче знати більше про КПТСР
Чого очікувати: автор пояснює, що таке КПТСР, які симптоми викликає, як працюють реакції на стрес (боротьба, втеча, завмирання, задобрення) на прикладах, і пояснює, як собі допомогти. Автор психіатр з десятиліттями досвіду та сам має комплексну травму з дитинства.
Сьюзан Форвард “Токсичні батьки”
Кому читати: тим, хто пережив дитячу травму, але обережно, адже там описані досить тригерні теми. Я б порекомендувала цю книгу тим, хто шукає валідації, хто як я, гуглив слово “аб’юз” і не міг повірити, що з ними це сталось.
Чого очікувати: Авторка розказує, які є варіанти дій у дорослих дітей токсичних батьків, як провести конфронтацію, якщо вам це потрібно, або ж повністю припинити контакти, якщо ви приймете таке рішення. Попереджаю ще раз, це книга жорстка, там страшніші приклади, ніж у Волкера, але валідує ДУЖЕ сильно, і не залишає жодних сумнівів. Історії клієнтів просто розбивають серце.
Джудіт Герман “Травма та шлях до видужання”
Попередження: дуже тригерні та важкі теми
Кому читати: тим, хто вже має багаж знань і хоче знати про методи впоратись з травмою.
Чого очікувати: авторка пише про історію визнання та дослідження дитячої травми (КПТСР) про різні розлади, викликані травмою, більше орієнтована на жіночий досвід, багато про сексуальне насильство та його вплив, та загалом вплив насильства на психіку, а також розказує про подолання травми (варіантів лікування і ЩО саме треба робити хотілось би більше).
Бессел ван дер Колк “Тіло веде лік”
Попередження: дуже тригерні та важкі теми, опис воєнних злочинів (автор ще й намагався нейтрально викласти історію пацієнта, яких їх вчиняв, і це відштовхує, хоча я розумію, що він розглядає випадок як психіатр, але я б пропустила цю сторінку)
Кому читати: тим, хто вже має багаж знань і хоче знати про методи впоратись з травмою.
Чого очікувати: автор описує вплив комплексної травми на психіку та тіло, пропонує різні варіанти та методи лікування. В цілому тонна цікавої інформації про те, як різні види терапії справляються з травмою.
Віктор Франкл. “Людина у пошуках справжнього сенсу”
Попередження: це книга про концтабір, до цього треба морально підготуватись
Кому читати: хто хоче трохи дізнатись про те, як вижити під час переживання травми
Чого очікувати: Автор - психолог, який пережив концтабір. Коли книга була написана, ще не існувало поняття КПТСР, але йдеться про тривалу травму, і ця книга відмінна тим, що показує, як впоратись із жахливим ПІД ЧАС того, як травма відбувається, а не після, і це дуже прості речі. Основа методу Франкла - логотерапії - знайти сенс у своїх стражданнях і травмі, і я навіть читала дослідження, що це дійсно допомагає жертвам травми.
Додаткові ресурси: коли ви вже трохи підковані, можна просто вбивати якусь тему на пабмеді чи national library of medicine, якщо знаєте англ, і читати наукові статті.
Українські відео на ютуб про кПТСР:
https://www.youtube.com/watch?v=aX_VZNgO_Wk&t=50s
https://youtu.be/MPbEFoThBk0?si=9Olw6Shf5inPXM0_
https://youtu.be/0sAaY8x35JE?si=oXMo-UX6LNEddDAp
https://youtu.be/EXjsWQGOlVY?si=13rqeaLWNvOELrjE
Тут будуть ресурси англійською, в багатьох доступна опція субтитрів / на сайтах можна скористатись автоматичним перекладом.
https://cptsdfoundation.org/ - різні програми (платні, на жаль) для тих, хто пережив травму, купа безкоштовної корисної інформації в блозі, сайт активно ведеться тими, хто пережив травму, і має сторінку у твіттері.
https://crappychildhoodfairy.com/ - тема, очевидно, дитяча травма та КПТСР з дитинства. Сайт, на жаль, чомусь блокує Україну, переходьте одразу на блог і читайте статті, там короткий зміст відео авторки, який можна перекласти автоматично. Є платні курси (не знаю, не пробувала). Відео авторки на ютубі однойменного каналу для тих, хто тільки починає розбиратись топ, іноді трохи забагато води, авторка не терапевтка, але живе з КПТСР, тому цікавої та важливої інформації завались.
https://www.youtube.com/@heidipriebe1 - ця психологиня розказує про проблеми з прив’язаністю, викликані травмою.
https://www.youtube.com/@patrickteahanofficial - спеціаліст по дитячій травмі, survivor, тонна корисної інформації по те, як менеджити КПТСР та стосунки з токсичними батьками. Є сайт, де можна знайти опитувальники по КПТСР і воркшіт, щоб справлятись з тригерами
https://www.patrickteahantherapy.com/exclusive-offerings/#free
https://www.youtube.com/@DoctorRamani - психологиня розказує про виживання в нарцисичній сім’ї або стосунках та відновлення після.
https://www.youtube.com/@jreid-heal-narcissistic-abuse - цей терапевт розказує про те, як справлятись з наслідками дитячої травми.
Ресурсів набагато більше, особливо на ютубі, я включила лише ті, якими регулярно користуюсь.
Сподіваюсь, цей список був для вас корисним, і бажаю вам зцілитись, наскільки це можливо, та жити краще життя. Знання це сила, і з цими знаннями у вас є всі шанси вийти в ремісію і покращити стан, а також краще себе зрозуміти.
Якщо було корисно, можете залишити мені посильний донатик як подяку 🙂
Вступ до КПТСР
Так званий вступ до КПТСР
Що воно в біса таке
Якщо ви на цій сторінці, є шанси, що ви вже дещо знаєте про комплексний посттравматичний стресовий розлад, але я починаю серію постів, де систематизую доступні знання про цей розлад. Я маю КПТСР та ПТСР, і я вже третій рік досліджую ці розлади, бо от такі у мене дивні інтереси.
Комплексний посттравматичний стресовий розлад виникає у людей, які пережили повторювану, тривалу травму, і я вважаю, що про нього не говорять достатньо. Моє життя стало набагато простішим, коли я зрозуміла, що зі мною відбувається, і перестала глушити та ігнорувати симптоми за будь-яку ціну, а почала шукати причини.
Отже, почнемо з симптомів. Мені було складно спілкуватись з людьми, страшно робити нові речі, і загалом мені здавалось, що в моєму дитинстві відбувались далекі від нормальних речі, але мені було важко дати цьому якусь назву. Я буквально гуглила слово “аб’юз” і приміряла на себе те, що знайшла, поки не прийшла до висновку, що таки пережила тривалу травму, і тоді я просто стала читати про вплив травми розвитку/травми, завданої в дитячому віці на психіку.
Тоді я наштовхнулась на маленьку статтю, де описувався КПТСР, і мало не закричала в екран, що ЦЕ Я. Знайти її вже не знайду, але свою напишу.
Почнемо з бази. КПТСР — це не те саме, що ПТСР. ПТСР асоціюють з одною подією, КПТСР з комплексною, повторюваною, багатошаровою травмою. КПТСР часто є у тих, хто пережив травматичне дитинство. Не обов’язково мало бути екстремальне насильство, образи, обзивання, знецінення так само призводить до травми. У вас може бути одночасно КПТСР і ПТСР від різних подій.
КПТСР може розвинутись у жертв аб’юзивних стосунків, викрадення, тортур, тих, хто пережив полон, війну… Тобто ми ВСІ в зоні ризику і саме тому цей діагноз має бути визнаним і дослідженим.
Оскільки я відштовхуюсь від свого досвіду з КПТСР, ви можете помітити що я більше пишу про КПТСР від дитячої травми, але вся ця інформація може бути корисна для людини з будь-якою травмою.
КПТСР — це такий відносно новий розлад, який вам не діагностують, поки ви не будете самі знати, що він у вас є.
Симптоми
КПТСР включає симптоми ПТСР та деякі додаткові симптоми.
Нагадую вам критерії ПТСР за DSM5:
Повторювані, мимовільні та нав’язливі тривожні спогади про травматичні події. У дітей старше 6 років може виникати повторювана гра, в якій виражаються теми або аспекти травматичної події.
Повторювані тривожні сновидіння, в яких зміст сновидіння пов’язаний з травматичною подією. Примітка: у дітей можуть бути страшні сни без впізнаваного змісту.
Флешбеки. Людина відчуває або діє так, ніби травматична подія (події) повторюється. (Такі реакції можуть виникати безперервно, причому найбільш екстремальним проявом є повна втрата усвідомлення поточного оточення.) Примітка: у дітей під час гри може відбуватися відтворення травми.
Інтенсивний або тривалий психологічний дистрес під час впливу внутрішніх або зовнішніх сигналів, які символізують або нагадують аспект травматичної події.
Виражені фізіологічні реакції на речі, які нагадують травматичну події. (Сильне серцебиття, спітніння, тремор ітд)
Постійне уникнення подразників, пов’язаних із травматичною подією. (Або, як показують досілдження, навпаки їх пошук).
Негативні зміни в переконаннях і настрої, пов’язані з травматичною подією, починаються або погіршуються після травматичної події. (Цей світ небезпечний, я в усьому винен, я заслужив на це, усі люди небезпечні ітд)
Додаткові симптоми, які проявляються в КПТСР за П. Вокером (книга CPTSD: From Surviving to Thriving) (тут більше фокус на травму, отриману в дитинстві) :
Eмоційні флешбеки. Простими словами, фізіологічна та емоційна реакція на ситуацію, що нагадує про травму. Приклад : на людину кричать - її починає трясти, вона починається маленькою дитиною, на яку кричать батьки. На відміну від візуальних флешбеків в ПТСР, де є “застряла картинка”.
Тиранічний внутрішній критик: надзвичайно жорсткий, осудливий внутрішній голос або ставлення до себе чи інших, часто засвоєне від жорстоких батьків/ опікунів.
Токсичний сором: всепроникне почуття власних недоліків, недоліків або негідності, що виходить за межі звичайного почуття провини за певні дії.
Нехтування власними потребами, почуттями чи благополуччям, часто через засвоєну безпорадність або переконання, що людина не заслуговує на турботу.
Соціальна тривога: інтенсивний страх або дискомфорт у соціальних ситуаціях, що часто ґрунтується на страху засудження або минулої соціальної травми.
Почуття самотності та покинутості: глибоко вкорінене, хворобливе відчуття повної самотності чи покинутості, навіть коли це об’єктивно не так.
Крихка самооцінка: нестійке почуття власної гідності, яке легко похитнути уявною критикою або невдачею.
Розлад прив’язаності: труднощі у формуванні та підтримці здорових стосунків через ранню травму прихильності.
Затримки розвитку: затримка емоційного або психологічного розвитку в певних сферах через травму, що перериває нормальний процес розвитку.
Труднощі у стосунках: труднощі у формуванні і підтримці здорових стосунків, часто через проблеми з довірою.
Радикальні коливання настрою: екстремальні та швидкі зміни емоційних станів.
Дисоціація: психічне відключення від теперішнього моменту, часто через відволікаючу діяльність або процеси мислення, як механізм подолання.
Реакція боротьби/втечі: надмірно активна система реагування на стрес, що призводить до екстремальних стресових реакцій. (Про це трохи далі)
Надмірна чутливість до стресових ситуацій, підвищені емоційні реакції.
Суїцидальні думки: повторювані думки про самогубство, часто як втеча від емоційного болю, а не як щире бажання померти. Для КПТСР особливо характерна пасивна суїцидальність (от якби мене збила машина, або захворіти …)
КПТСР викликає у людини одну з 4 х реакцій: fight (боротьба), freeze (завмирання), fawn (задобрення), flee (втеча).
Це інстинктивні реакції на передбачувані загрози, і в людей з КПТСР вони можуть бути надмірно активними або спрацьовувати неналежним чином.
Реакція боротьби:
Реакція «боротьба» передбачає протистояння передбачуваній загрозі.
У КПТСР це може проявлятися у вигляді агресії, вступання в суперечку або переймання контролю над ситуацією.
Це механізм активного захисту, спрямований на усунення загрози.
Втеча:
Реакція «втеча» означає втечу від уявної небезпеки.
У КПТСР це може проявлятися як поведінка уникнення, соціальна замкнутість або схильність до трудоголізму. Це спроба дистанціюватися від загрози.
Завмирання:
Реакція «завмирання» передбачає знерухомлення перед обличчям загрози.
При КПТСР це може виглядати як дисоціація, емоційне заціпеніння або відчуття «застрягання» та неспроможності діяти.
Це механізм виживання, коли боротьба чи втеча неможливі або не спрацьовували в минулому. (Саме тому “чому не пішла” або “чому не втекла” це неймовірно жорстокі та неосвічені коментарі).
Задобрення:
Цей вид реакції стосується спроб догодити або заспокоїти передбачувану загрозу.
У КПТСР це часто проявляється у “піпл плізінг” поведінці, труднощах із встановленням кордонів або постійному пріоритеті потреб інших над власними. Так, це про невміння казати ні або озвучувати власні потреби, страх бути найменшою незручністю для інших.
Ці реакції часто вкорінюються як звичні реакції на стрес, навіть коли початкова загроза більше не існує. Вони можуть бути викликані, здавалося б, незначними стресовими факторами через підвищену чутливість (яка є симптомом КПТСР).
Розуміння цих реакцій може мати вирішальне значення для розвитку більш здорових механізмів подолання та подолання травми. Різні люди можуть прагнути до різних реакцій на основі свого досвіду та навченої поведінки.
Розпізнавання цих моделей є важливим кроком у зціленні від КПТСР, оскільки це дозволяє людям краще усвідомлювати свої автоматичні реакції та працювати над більш адаптивними реакціями на стрес і передбачувані загрози.
Місдіагностика
КПТСР дуже схожий на інші розлади, пов’язані з травмою: дуже часто кптсрщикам ставлять межовий (емоційно-нестабільний) розлад особистості. Межовий розлад також може призвести до депресії, суїцидальності, саморуйнівної поведінки, швидких коливань настрою, але має свої, відмінні характеристики. За DSM-5, люди з МРО переживають спалахи гніву, хронічне почуття порожнечі, швидкі зміни цінностей або поглядів, величезний страх бути покинутими, чорно-біле мислення, не розуміння “хто я і чого я хочу”, а КПТСР включає нав’язливі думки, уникаючу поведінку, швидке збудження (легко злякати), труднощі в стосунках. А, і ще у вас може бути одночасно КПТСР і МРО.
Я мала серйозні сумніви щодо того, що ж в мене таки є, але я не маю відчуття порожнечі, я знаю, хто я, та не маю коливань настрою протягом дня (мені просто завжди недобре, хаха). Зате нав’язливі думки завжди зі мною на фоні.
Також через те, що КПТСР може приводити до депресії та тривоги, можуть поставити генералізований тривожний розлад, рекурентну депресію, тривожно-депресивний розлад, циклотомію і тд. Чому так стається? Тому що психіатри дивляться на симптоми, які найбільше виражені на момент прийому, але не причину. ЖОДЕН психіатр не питав у мене про пережитий травматичний досвід, поки я сама не підняла цю тему. Їх не цікавить причина, їх цікавить знайти швидке рішення. (Випасти таблетки і відправити з миром).
До того ж, КПТСР є тільки в МКХ-11, але більшість все ще лікарів (принаймні в Україні) керуються МКХ-10, але, цитуючи одного з них “це не означає, що немає такого розладу”.
Складність не тільки в тому, що КПТСР маскується під інші розлади. Часто пацієнти не вважають травматичний пережитий досвід чимось справді важливим і не говорять про нього (або не говорять з сорому, звинувачують себе, що особливо характерно для жертв грумінгу та сексуального насильства). Часто психіатри не хочуть визнавати травматичний досвід пацієнта, не є достатньо компетентними, співчутливими, прогресивними, тому що психіатри люди, і люди не ідеальні.
(Але ж психіатр знає краще? Ні, не знає, ви знаєте своє життя, а за 30-хвилинну зустріч, які у нас прийняті, психіатр навряд чи може діагностувати хоч щось, та вони цього в основному і не роблять, просто виписують антидепресанти і протитривожні без будь-якого діагнозу. І це не є погано, тому що комусь ці медикаменти дійсно дуже допомагають, але людина йде без відповіді ЧОМУ).
Існування КПТСР підтверджують відомі у світовій спільноті психіатри, такі як авторка “Травми та шлях до видужання” Джудіт Герман та автор “Тіло веде лік” Бессел ван дер Колк, які обидва описують окремий розлад, що виникає через травму, і наполягають на його визнанні та впровадженні та відрізняють його від ПТСР. В англомовному інтернеті існують тонни інформації на тему КПТСР від ліцензованих терапевтів:
https://youtu.be/nnkK5m2UNeM?si=mSU3yHgxe7hC5l7j
Навіщо потрібно знати та говорити про КПТСР
КПТСР погано піддається звичайній терапії через те, що травма змінює наш мозок, і не завжди піддається медикаментозному лікуванню, через те, що більшість симптомів цього розладу не знімаються буквально ніякими ліками. Ще не придумали таблеток від сорому. Але способи є, і їх варто шукати.
Більш ефективні способи лікування травми описують автори обох вищезгаданих книг, до речі, але я спробую їх підсумувати в наступних статтях та додам способи, якими користувалась сама. До рекомендованих видів терапії з КПТСР відноситься EMDR, DBT, різні тілесні практики, і я хочу розказати про свій досвід з цими видами терапії.
Що ти так переживаєш за складність отримати офіційний діагноз, скажете ви? Як тільки людина дізнається, що з нею відбувається, починається дуже важливий процес - і це деконструкція токсичного сорому, провини, жорсткого внутрішнього критика, тому що ви усвідомлюєте, що все це НЕ ВАША ПРОВИНА, і ніколи не була, ви не ліниві, ви не браковані, ви не заслужили на цей біль, і саме ЦЕ звільняє і дає сили рухатись далі. Це не “виправдання”, це ваша правда, не дозволяйте нікому її відібрати.
Нові колажі
Робота над колажами завершена! 30 колажів з поезіями до вашої уваги!
https://www.canva.com/design/DAF5_MNiQp8/5EX6QsoqArtjS292hOCNZA/edit?utm_content=DAF5_MNiQp8&utm_campaign=designshare&utm_medium=link2&utm_source=sharebutton
Спільні захоплення (зі збірки Сапфо)
Спільні захоплення
— Як мені повернути його прихильність, — постать, закутана у темну вуаль, похитнулась, ніби під тяжкістю свого болю не могла встояти,— ви знаєте все, о володарко сердець! Скажіть мені!
Афродіта задумливо провела довгими нігтями по пишному волоссю. Серце завжди підказувало їй правильну відповідь, але чи підказувало воно їй зараз вихід для клієнтки, чи для неї самої?
— Спробуйте розділити його інтереси, поцікавтесь, що йому приносить радість, — слова покидали її вуста так легко, як коли вона нещодавно зізнавалась Бастет:“я твоя”.
— Я твоя постачальниця пліток з усього Потайкраю, не те що Міфрополіса, — Бастет усміхнулась, піднявши келих, в якому шипів коктейль “Амброзія”. Богині насолоджувались напоями на терасі одної з вілл, якою спільно володіли у місті безсмертних, — але цього разу не маю чим порадувати. Дещо сталось, на жаль, в казино. В усіх казино Потайкраю.
— Хтось мухлює? — ліниво протягнула Афродіта, граючись з її волоссям. Бастет завжди переживала через роботу, і форс-мажори в такому бізнесі траплялись постійно.
— Гірше. Якимось чином виграє душі пачками, і схоже, що нечесно, але я ніяк не спіймаю його…чи її або їх…. за руку, — богиня дійсно виглядала стривоженою, — Відлякує мені всіх смертних клієнтів, жоден демон не забрідає, як нам взагалі працювати?
— Я можу допомогти, — Афродіта обережно торкнулась її плеча, — дозволиш?
Бастет задумливо випустила сигаретний димок, який на мить прийняв форму кошачої голови:
— Це не для тебе завдання, крихітко. У домені любові тобі рівних немає, навіть я, як колега, це визнаю, але казино…це не просто. І небезпечно.Тут треба мати досвід. Я справлюсь сама. Може, поговорю з колегами — Локі, Асмодеєм та Діонісом. Це і в їх інтересах, та й вони не першу вічність у бізнесі. А ти повертайся до консультування і не думай про це.
— Та не знаю я нічого, — Гермес так волав на увесь Міфрополіс, що всі боги, напівбоги, демони й духи повисовували голови (або морди, у кого що) з вікон на сусідніх вулицях, — зупинись, я більше не можу!
Афродіта припинила його лоскотати та перепитала ще раз, оманливо солодким голоском:
— Ти впевнений, що нікому не допомагав обманути казино?
Гермес втиснувся в масажний стіл у салоні краси, яким управляла богиня. Діватись було нікуди.
— Хай батько мене громом поб’є, якщо брешу!
Побиття громом не сталось. Афродіта розчаровано зітхнула.
— Вибач, Гермесе, можеш летіти.
Бог миттю підскочив, тільки й чути було, як тріпочуть його маленькі крила.
Афродіта звірилась з розкладом. Що ж, попереду пілінг для Сета і корекція брів для Анансі. Вона не зупиниться, поки не отримає відповіді.
— Що ти зробила з моїм волоссям! — Локі вибіг з салону Афродіти у розпачі, — Я…та я… я поскаржусь твоєму чоловікові!
Богиня не звернула на його погрози уваги. Волосся прийде до норми, адже синя фарба швидко втрачає магічну дію, але Локі про це не знав, отже зізнався б в чому завгодно. А чоловік не мав над нею жодної влади, і про це знали усі безсмертні й не тільки, що населяли Потайкрай.
— Я так розумію, я наступний, — Діоніс, який майже злився з кріслом, перервав її роздуми. Він намагався триматись хоробро, але це йому не вдавалось, — що ти зробиш, зіпсуєш мені манікюр?
— Зроблю тебе імпотентом, — мило усміхнулась богиня, — хочеш перевірити? Ти останній підозрюваний.
Вона із задоволенням помітила, як його кругле, зазвичай червоне обличчя побіліло.
— Що ж, я так думаю, тобі є що мені розказати.
— Я не знаю, хто вона, — схлипнув Діоніс, зіщулившись у кріслі, — я не знав…так, продав пару штучок-дрючок, щоб завжди вигравати в карти, за вино з погребів Бонапарта…
— І ти не подумав, що їх застосують в казино, де ти також працюєш, — Афродіта закотила очі, — я в повному захваті. А тепер, поки я не покликала сюди Бастет, розказуй що саме ти продав і як це, в біса, працює. І тоді, можливо, я не розкажу їй, що це ти винен.
Бастет спостерігала за кожним рухом незнайомки через прорізи маски. Цього разу вона сама обрала бути інкогніто: в казино це ні в кого не викликало питань, невинні розваги небожителів. Карти в руках незнайомки виглядали…нормально. Але якщо не кліпати очима, в якусь долю секунди вони наче…блимнули. Ніби стався збій в матриці. “Ось ти й попалась,” подумала Бастет. В неї теж був цей фокус. Щоб зібрати флеш-стріт, їй не вистачало лише двох карт. Вона подумки активувала код Діоніса, і в її руках шістка пік теж блимнула та стала трефовою п’ятіркою, а бубнова дама — трефовою дев’яткою.
— Розкриваємо карти, — вона постаралась приховати тріумф у голосі.
Незнайомка повільно перевернула свої: стріт. Звісно, непогано, і майже не підозріло. Тільки якщо хтось інший не має такого ж фокусу.
— Тебе викрито, — Бастет вартувало багатьох зусиль не перейти на шипіння, — назвись! Я знаю, що і як ти зробила, і всі за цим столом свідки — ми всі не кліпали.
Демони, сатири та напівбоги схвально закивали. Виходу не було.
Незнайомка відкинула свою вуаль і маскувальні чари, і всі ахнули. На оголені плечі красуні спускалось кучеряве волосся, прикрашене квітами, як і виріз розкішної сукні.
— Персефона, — видихнула Бастет, — я мала б здогадатись. Душі? Заради нього? Щоб потішити чоловіка?
Персефона відвернулась від грального столу і заплакала.
— Мушу визнати, ти мене вразила, — Бастет зручно вмостилась, поклавши голову на груди коханій, — таке розслідування! Я тебе недооцінювала.
— Мені приємно це чути, — прошепотіла Афродіта, — і я щаслива допомогти тобі. Чи вийшло повернути всі душі, які Персефона незаконно подарувала Аїду?
— Так, все в порядку. Та і стосунки в них наче налагодились, коли він дізнався, на що Персефона пішла заради любові.
— Добре, — зітхнула Афродіта, — знаєш, це таки я винна. Я порадила їй знайти з чоловіком спільні захоплення…
Бастет підняла голову і розреготалась.
— Моя мила, ти не винна у цьому! І мушу зізнатись, нам з тобою явно такі проблеми не загрожують. Ти довела, що можеш розділити зі мною усі мої інтереси, і я перепрошую за те, що не бачила цього раніше. Поцілуй мене, зараз же!
І їхні вуста зустрілись.
«Не смути мені серця»
Просила я,
Звернувшись клубочком своєї самотності,
Мріючи бути морською піною.
Не смути мені серця,
Просила я,
Знімаючи пояс її таємниць,
І ховаючи в складках її хітона свою вразливість.
Даруй мені радість любові,
Мені, що до неї так жадібна,
Лиш твої дари мене можуть наситити.
Тихенько брязкає систр,
Світлим озерцем лежить на підлозі твій калазіріс
І виблискує в сяйві ранкового сонця,
Вели йому залишити нам темряву.
СИСТР - давньоєгипетська храмова брязкалка
КАЛАЗІРІС - жіночий одяг в Стародавньому Єгипті
Година привидів (Зі збірки Сапфо)
"Прислали якусь вискочку", – невдоволено відмітила Діна, роздивляючись журналістку, з якою вона мала провести наступні три дні. Мала, кирпата, з попелястим волоссям, затягнутим аптечною гумкою, з блокнотом під пахвою. Руки не простягнула, кивнула й допитливо вчепилась в її обличчя зеленими очиськами. Діні стало незручно, і вона відвернулась. Власне, не варто судити за зовнішністю. Може, все вийде. І на них чекають цікаві знімання середньовічних замків та фортець, і потім їхні імена будуть стояти першими в титрах авторів передачі... Для операторки невеликого міського каналу це було щось дуже важливе, велике, нечуване.
І звідки вона все-таки взялась, ця Ліда? І що такого зробила, що їй дали одразу передачу?
О шостій ранку вони завантажились у стареньку, але надійну ладу Діни, і виїхали на першу локацію. Аккерманська фортеця, XIII-XV століття. Ліда всю дорогу щебетала про свої попередні проєкти, конкурси, премії. "Боже, яка зануда та ще й хвалько", – роздратовано подумала Діна, прискорюючись на виїзді з міста.
Вона майже навчилась пропускати балаканину нової журналістки повз вуха, коли лада задимилась, закашляла й врешті зупинилась між полями виноградників. Діна стукнула себе по коліну та згадала всі відомі матюки.
— От халепа, — розчаровано, але якоюсь веселою ноткою, протягнула Ліда. Ніби вона на це розраховувала.
На очікування авто, яке відтягнуло б їх на СТО, пішла година, і все тільки щоб дізнатися, що ладі доведеться там провести як мінімум до завтра, а до фортеці найбюджетніший спосіб дібратись — це тільки автобус, який ходить ніхто не знає точно коли.
Ліда не втрачала оптимізму, таскала на собі сумку з камерою, яку Діна звалила на неї без жодних докорів совісті, і мило спілкувалася з бабулями на зупинці. Вона купила Діні морозива у сільському магазині, й, здається, насолоджувалась пригодою і навіть поїздкою у приміському автобусі, який, перш ніж доскрипіти до станції, встиг заглухнути чотири рази.
Фортеця мала вигляд, як на листівках, горда та велична на фоні блискучих хвиль. Ліда захоплено тараторила про усі битви, осади та напівлегендарних персонажів.
"Козацькі отамани... хана поховали в мечеті, лишився лише мінарет... легенда про Дівочу вежу..." Діна визнала, що знання в дівчини були прямо-таки енциклопедичні.
— Хочеш водички? — несподівано спитала Ліда. — Може, яблучко?
Вона не відмовилась. Може, не така Ліда й погана. Носить сумку, не жаліється. Купує морозивко. Тільки говорить багато.
— Станеш ось тут? Запишемо тебе на гарному фоні, — Діна вирішила, що людина найкраще пізнається у співпраці, — давай з самого початку, про заснування, а біля мінарету розкажеш про кримського хана.
Вони облазили всю фортецю за той час, що лишився до сутінок, записали на камеру кожен її куточок і взяли кілька інтерв'ю, хоч одне з них, на скромну думку Діни, виявилось аж надто затягнутим і нудним: директорка місцевого музею просто зачитувала завчену напам’ять і сотні разів повторену для інших інформацію. Але Ліда була в своїй стихії, очі сяяли, в голосі чисте натхнення, аж Діні передалось трохи її енергії. Дівчата встигли піднятись на стіни полюбуватись лиманом через бійниці і заодно зробити кілька гарних кадрів, вивчити артефакти з розкопок у місцевому музеї, і навіть постріляти з лука. Ліда отримувала від цього досвіду неприкрите задоволенння, і не збиралась гаяти жодної хвилини. На її думку, щоб відзняти цікаву передачу, особисті враження були просто необхідні. Нарешті, знесилені, вони впали на лавочку неподалік старого мінарету, щоб хоч трохи полежати.
— Я вже бачу перші зорі, — повідомила Ліда, роздивляючись небо, що стрімко втрачало колір.
— Значить, пора вшиватись, поки нас тут не закрили?
— Поки нас не помітили привиди, — неможливо було визначити, серйозна вона чи ні, — ну, може, привид хана, або молдавської принцеси, яку нібито замурували у Дівочій башті. Може, і самого Овідія, але ніхто не знає точно, чи він тут і справді бував, а якщо і так, то ще до існування фортеці, у стародавньому місті Тіра.
— Та ну, які привиди... — скептично протягнула Діна.
— А взагалі, хтозна, скільки тут їх може бути, — не звертаючи уваги, продовжила Ліда. — Чула ще ніби тут хлопець шукав золоті монети, і стіна обвалилась на нього.
Вона замовкла, і Діна не одразу сполошилась, тільки за хвилину підвелась і обернулась.
— Лідо?
Дівчини ніде не було. Діна здригнулась. Темрява вже підступала, по-магічному швидко, і завдання знайти людину на величезній території фортеці виглядало аж ніяк не простим.
— Лідоооо, — перелякано закричала вона.
Кинувши напризволяще — нечувано! — сумку з камерою та штатив, Діна почала світити ліхтариком і нервово намотувати кола навколо лавочки. "Зупинись і подумай, – сказала вона собі, – тут має бути охорона. Рухайся до виходу й звернись до них".
— Лідо-о-о, — покликала ще раз про всяк випадок і раптом зрозуміла, що абсолютно не знала, в якій стороні вихід. Може, журналістка щось-таки й знала про тих привидів.
Діна спиною відчула чужу присутність. Вона обернулась, стискаючи перед собою ліхтарик, мов шпагу.
— Ви охоронець? — спитала вона, усвідомлюючи безглуздість цього запитання.
Хлопець був весь покритий пилюкою та брудом, видно лише очі та зуби. У руках він стискав металошукач. Від нього віяло холодом, і Діна зрозуміла, що він прийшов з іншого часу.
— Відведи мене до неї, прошу, — попросила Діна, намагаючись не показувати, що від страху підгинаються ноги, — якщо ти знаєш, де вона. Це ж ти її забрав? Я... дійсно хочу її знайти.
На шкірі аж сироти виступили від власного нахабства, але нікому не видають інструкцію до розмов з привидами.
Він усміхнувся і... Взяв її за руку. Дотик як дотик, тільки дуже холодний. Діна заклякла. Хлопець потягнув її за собою, у темряву, яка повністю їх огортала.
Вона не пам'ятала, скільки вони йшли, може хвилину, може й десять. З темряви їм назустріч по черзі виступали інші гості з минулого, але не заважали пройти і мовчки проводжали їх поглядами. Принцеса у багатому вбранні, з жорстоким та прекрасним обличчям; похмурий від державних турбот кримський хан; замріяний поет з табличкою та металевою паличкою для письма в руці; втомлені будівельники (генуезці або османи?); вкриті шрамами воїни чужих князівств, що досі тримались за свої шаблі або рушниці. Дехто навіть вітався невеликим поклоном, але Діна була впевнена, що ця формальність адресована її супутнику. Він стискав її руку міцно, але не занадто і навіть тихо сказав “Не бійся”. Або їй тільки здалось?
Вона і справді майже перестала боятись. Все це нагадувало одночасно німе кіно та музей воскових фігур. Свідки історії, герої легенд показались їй на відстані витягнутої руки. Шкода, що в таку розповідь ніхто не повірить. Крім Ліди, яка вже в них вірила. Скоро Діна відчула, що щось невловимо змінилось.
Останній привид відступив з їх дороги, вони зробили ще кілька кроків, щоб опинились всередині кам'яного колодязя-вежі, якому бракувало даху. Згадати назву цієї вежі Діна ні за що не змогла б, але вона вже точно тут побувала: роздивлялась написи, видряпані на стінах за останнє століття, в основному просто імена й дати, а іноді нецензурні побажання від не надто добре вихованих туристів. Місяць вийшов з-за хмар, і колодязь залило холодним світлом. Хлопець відпустив її руку, відійшов і просто розчинився в повітрі. Діна побачила Ліду, яка спокійно стояла, поклавши руки на стіну вежі, і ніби прислухалась до чогось. А може, говорила з кимось невидимим?
— Лідо, — почала вона, — ти знаєш, як я хвилювалась?
Дівчина обернулась і мало не кинулась їй на шию, але спинилась в останній момент.
— Ти не повіриш, — схвильовано скрикнула вона, — я зустріла історика, який стільки всього мені розказав! Такий цікавий, так незвично вдягнений. Мабуть, реконструктор. Треба обов'язково вставити все, що дізналась, у передачу.
— Історика, кажеш, — протягнула Діна, — і що, він був... Живий?
— Ти що маєш на увазі? — Ліда здивувалась, але якось не надто сильно.
— Ну, тебе не збентежило, що ти зустріла його вночі? — акуратно перепитала Діна. — Бо мене до тебе теж привів один... Шукач скарбів. І ось він явно на живого був не дуже схожий.
— Привиди, — підсумувала Ліда, — ось це пощастило. Та ні, не збентежило. Для мене головне — взаєморозуміння та захоплива розмова. Та вони не завдали нам шкоди, нема про що перейматись.
— Ну, мабуть, вони були добрі, — визнала Діна, — мій шукач скарбів привів мене до тебе.
— Може, я той скарб, що ти шукала? — випалила вона на одному диханні, і Діна зрозуміла. Нескінченна балаканина була маскою, щоб сховати, як важко їй не видати свою симпатію та хвилювання. І те, як Діна дратувалась через це, здалось їй такою дитячою поведінкою. Ну як вона могла злитись на чарівну жінку, яка гуляла фортецею, повною привидів, і, як справжніснька зеленоока відьма, нічому не дивувалася та нічого не боялася. Всі деталі тепер стали на свої місця. Вона дратувалась, несвідомо заперечуючи власну симпатію.
— Може, — погодилась вона й притягнула її до себе за плечі, — може, якщо ти не проти, я тебе поцілую, а потім підемо шукати камеру та вибиратись звідси? А після цього ти все розкажеш про своїх привидів. Я дуже хочу тебе послухати.
Ліда була не проти. Губи у неї були м'які й на смак як вишня з м'ятою.
— Це все ти, — здогадалась Діна. — Машина зламалась, щоб ми затримались до вечора. Потім довго не заводився автобус, а ще найдурнішим чином ми втратили купу часу на нудне інтерв'ю, з якого ти вставиш максимум три хвилини, і згаяли ще стільки ж на місцеві атракціони. Ти хотіла зустрітись із привидами, чи не так?
Вона усміхнулась, наче це і була очевидна відповідь.
— А ти все більше мені подобаєшся.
Привіт, підписочники
Доступно за підпискою
