Голуб сидів на підвіконні та чепурився, знизу проходили люди, проте він не звертав на них уваги. Йому було й так добре. Хоча, не зовсім. Йому хотілося, щоб було тепліше. Він не знав назви місяців, він не знав як називаються пори року, проте він відчував, що незабаром стане тепліше. Скоро дерева стануть зеленими, буде сяяти яскраве сонце, час від часу йтимуть дощі, а не сніг. І взагалі, буде легше шукати їжу.

Він почув звук того, як насипається насіння, відчув, як полетіли в якусь сторону інші голуби, тому він відволікався від того, щоб причепурити себе та прислухався. Справді, хтось сипить насіння. Він повернув голову та побачив здалека як насіння з маленьких рук сиплеться на землю. Нарешті можна спокійно поїсти. Він злетів, пролетів зовсім не довго і приземлився біля високої людини та ще одної маленької. Він не знав, слова мати та донька, проте він їх пам’ятав. Вони приходили до нього кожного дня та приносили насіння. Йому це подобалося. Завдяки їм йому не приходилося занадто багато думати про їжу, він просто прилітав до них. Він разом з іншими голубами збирав насіння та слухав розмови людей навколо, хоч і нічого не розумів. Мати говорила до своєї доньки тихо та спокійно. Десь в далині радісно говорили троє підлітків, вони щось обговорювали, проте голуб не розумів що то було. Його радувало тільки що йому дали їсти.

Мимо них пройшов чоловік, який розмовляв сам по собі. Голуб не бачив мобільного телефону, який був біля вуха чоловіка і як той домовляється по постачання товару у свій магазин.

На лавках рядом сиділи бабулі та щось розповідали один одному. Вони виходили з самого ранку, голуб це бачив, та сиділи по декілька годин. Потім вони розходилися й на вечір вони знову збиралися.

Ще були дідусі, які так само збиралися. Тільки вони сиділи за єдиним столом, що був на цій дитячому майданчику та цілими днями грали в шахи чи в ще якісь ігри.

Найбільше голуб не любив одного чоловіка, від якого постійно пахло алкоголем, і якого на вулиці постійно бачив з собакою. Голуб не любив цю собаку. Вона постійно гналася то за ним, то за іншими голубами та заважала шукати воду чи їжу. Яка набридлива собака. Кожного дня приходилося від неї тікати. А ще господар нічого не робив з цією собакою, а тільки сміявся та кричав, щоб вона активніше ловила голубів. Зовсім немає совісті.

Сьогодні це був звичайний день, як і інші. Спокійному життю голубу сьогодні ще навіть не заважала собака. І це радувала.

Голуб підняв з землі ще одну насінину й подивився на сусіднього голуба. Може з ним поговорити? Голуб підійшов ближче і запитав в голуба, як в того справи. У відповідь отримав що все чудово, ось хоче полетіти в інше місто, щоб там подивитися як там. Голуб не зрозумів для чого це кудись летіти далеко, якщо і тут добре, проте нехай. Він побажав успіху й пішов далі їсти насіння.

Мати та дівчинка насипали ще насіння та пішли кататися на гойдалках. Голуб також любив розважатися, особливо літати високо, високо та насолоджуватися вітром, що підтримує криля. Голуб подумав, вже можливо варто шукати свою другу половинку. Проте його думки зникли в той момент, як на нього побіг собака. Ось ця потвора і з’явилася. Голуб злетів та полетів знову на кришу, там де він любив сидіти. То був його дім. Саме там він находив прихисток коли йшов дощ та коли наставала ніч. Прийдеться чекати, коли собака зникне.

Не поспішаючи проходив день. Голуб був повністю задоволений життям. А що потрібно для щастя? Місце для нічлігу є, їжа є, вода є. Можна собі жити й ніхто не турбує. Голуб вечері спостерігав, як одна дівчинка зайшла в будинок. Вона радісно щось дивилася у своєму дивному пристрої. Вернувся чоловік, що розмовляє сам з собою до дому. З часом зайшли, і дідусі, і бабусі. Підлітки також зникли з подвір’я будинку. Люди верталися додому. Все менше і менше ставало машин, все менше і менше ставало шуму. Все засинало. Все поринало в тьму. Голуб також збирався спати. Він всівся та свою голову поклав під крило. Тиша та спокій — ось що таке ніч для голуба.

Серед ночі в небі пролітати багато літаків. Їх було більше, чим зазвичай і всі вони летіли низько. Голуб тільки засунув голову під інше крило та заснув далі. Ці люди такі шумні створіння.

Вибух сполошив голуба. Він відразу прокинувся, проте все ще було темно. Він не знав що відбувається, бо такий звук він чув вперше у своєму житті. Відразу за першим вибухом він почув другий, а потім і третій, а потім, і четвертий, і п’ятий. Здавалося, що вони не збиралися зникати. Це було кругом. У всі сторони світу голуб чув вибухи. Дах тряснуло декілька разів. Світло в будинках почали включатися. Зазвичай в такий ранній час здебільшого всі люди спали, проте не цього дня.

Він не знав куди йому летіти та що робити, тим паче ще було так темно. Хоча в деяких частинах виднілося, то зникало зариво, хоча не там сходило сонце. Голуб зовсім не розумів що то відбувається. Як сонце може ось так з’являтися, а потім зникати? І чому сонце з’являлося разом з гучними вибухами. Можливо то зовсім не було сонцем, а чимось іншим. Голуб не знав, проте зрозумів одне, то не сонце. Бо сонця він не боїться, а це дивне світло його лякало.

Коли вийшло реальне сонце, то в кожній кімнаті, голуб бачив як люди метушаться, розмовляють один з одним та були чимось нажахані. Прям як він. Здається вони також боялися того невідомого світла, проте голуб був не впевнений. Він знав тільки одне, що щось наближається. Він чув літаки, він почав чути ще більше вибухів з одної сторони. Там щось творилося. Проте він не бачив, що саме.

Через деякий час все затихло. Люди й далі у своїх домівках метушилися, і голуб вперше побачив, як ні бабусі, ні дідусі, не вийшли на вулицю. Вони не сиділи на своїх звичних місцях. Люди тільки виходили з будинків, а потім назад забігали. Вперше в житті голуб бачив, щоб люди так нервували та бігали.

Голуба це не турбувало. Поки все мирно для нього, то варто пошукати десь воду. Тому голуб злетів зі свого насидженого місця та полетів в сторону де останній раз бачив калюжу.

До обіду не вийшла мама з дівчинкою, та не насипали насіння. Голуб був здивований. Як так? Невже немає нічого? Прийдеться все самому шукати? Проте зараз ще зима і це не так вже і легко зробити. Куди ділися ці милі люди, що постійно його та його братів та сестер годували? Невже вони забули про нього? Чи вийдуть пізніше?

Голуб разом з іншими прилетів до того місця де їм всім насипали насіння та став вишукувати насіння, які кудись закотилися, та чекати на його улюблених людей. Ніхто з часом не вийшов. Тільки чоловік з собакою появилися. Проте на здивування, цього разу ніхто собаку з повідця не випустив. Чоловік просто потягнув її за повідець та не дозволив гнатися за птахами. За цим спостерігав голуб та не міг зрозуміти, що змінилося? Чому все таке дивне сьогодні? Чоловік з собакою гуляли не довго, як зазвичай, через пів години, чи навіть менше вернулися до дому. І від чоловіка не пахло алкоголем. Голуб думав, що світ зовсім змінився.

Діти не вийшли на вулицю погуляти. Підлітки не вийшли, щоб на вулиці сидіти у своїх дивних штуках та розмовляти. Голуб бачив, як їздили машини, як люди далі бігали по своїм квартирам та збирали свої речі.

Деякі з міста поїхали. Деякі залишилися. На вечір в деяких квартирах так і не засвітилося світло, тому що вони виїхали.

Так, більше голуба ніхто не годував, людей потихеньку ставало все менше та менше, а звуки пострілів та вибухів ставали все гучнішими та гучнішими. Одного ранку голуб проснувся, тому що пролунав вибух й вікна в будинку розтрощилися.

Голуб все більше та більше бачив, як на дорозі могли лежати люди. Він не розумів, чому вони там лежать та відпочивають та не йдуть у свої будинки. По вулиці ходило два види людей – одні, які пересувалися з обережністю та страхом, не робили зайвих рухів та ходили недалеко від своїх будинків. А інші люди ходили впевнено, з такими злим виглядом очей, що голуб сам їх боявся та не хотів підлітати, щоб в них пошукати насіння. Вони носили якісь палки, що наводили на людину, потім звучав неприємний звук, голуб бачив, як одна невеличка кулька летіла в людину, потім кров і людина більше не підійматися. А як і інші починала спати на землі й більше ніколи не йшла до дому. Коли уходили злі, то деякі люди могли підійти до лежачих та забрати їх кудись, чи вкрити чимось.

Голуб навчився бути максимально обережним. Тепер приходилося ще бути більш обережним, щоб коти та собаки, в яких більше не було господарів, не напали на нього та не з’їли його. Колись за ним ніхто не полював, проте тепер вони були голодними, тому приходилося тікати кожного разу. Й так кожного дня.

Вулиці кожного дня ставали все більш зруйнованими, все більше будинків страждали від вибухів.

Однієї ночі, в його будинок щось потрапило. Вибуховою хвилею відкинуло голуба, який встиг розправити крила, й це йому допомогло стабілізувати своє падіння. Малесенький кусочок бетону від даху відлетів та попав в ногу голуба й пошкодило його. Дуже боліло, проте голуб не видав ні єдиного звука. Йому прийшлося перелетіти на інший дах будинку, який вцілів, й там піднявши ногу до тулуба, голуб спостерігав, за людьми в його будинку. Коли все затихло, то прибігли люди й стали розбирати завали. Спершу знайшли чоловіка, який потім допомагав дідусеві та бабусі. Потім із завалів вибралися мама з дитиною на руках. Саме вони постійно його годували. В дівчинці на нозі був поріз. Так само як і в нього, здається в неї болить нога. Тільки на відмінну від нього вона могла видавати звуки та показати що щось болить, а він мовчав. Він не знав що таке плач. Голуб спостерігав за ними та надіявся, що колись вони знову погодують його. Також із завалів вибралися підлітки з батьками. Й навіть був знайомий йому пес. Тільки цього разу він був з жінкою. Чоловіка він так і не побачив.

Голуб дивився на розбомблений будинок. На той дах, що вже ніколи не буде тим самим й не знав що ж то йому тепер робити. Можливо варто полетіти, шукаючи новий будинок? Чи досі залишатися тут, де постійно все руйнується?

Лапка досі боліла.